Золота пора юності

З нового тижня мій особистий життєвий розклад не змінився. Жахливий сон, намагання змити зі спогадів холодною водою його реалістичність. Пробіжка і заняття, душ і шлях до школи. С... Стабільність.
За вихідні моя бойова травма трішки зійшла. Лишився лиш невеликий слід на губі нагадуючи про буремну п'ятниця, коли я вирішив змінити рух течії буденного життя. Я, у звичній для себе манері, приходив у клас останнім, за п'ять хвилин до початку занять. Займав своє місце і готувався до уроку. Все було наче звичним, але відчувалося, як в класі повисла дивна, не знайома мені до цього, аура. Деякі учні крадькома зиркали в мою сторону. Інші тихо перешіптувалися і не треба було бути екстрасенсом, щоб зрозуміти - темою їх секретиків був я. Так щось схоже було і раніше, наприклад в перші мої дні тут, але цього разу відчувалося, що загальна атмосфера набула якихось інших барв.

Далеко на відразу до моєї голови прийшло розуміння ситуації. (Так-так, я трохи тупенький, щоб скласти два до двох і вловити причинно-наслідковий зв'язок). Мої старання присікти насмішки в свою сторону принесли свої плоди, хоча трішки (зовсім) інші, чим я собі планував. Із ізгоя класу я перетворився на головного хулігана класу, який ображає дівчаток і б'є не винних хлопчиків. Я зайняв місце тих невдах які, між іншим, збилися у свою групку. Такеда, Онідзука, Мацубара, Мія (так і не знаю її прізвища) і її подруга (так, про неї я взагалі не зав нічого). Нова групка чудово проводили час разом, наче і нічого не сталося. На мене вони й погляд не підводили. А я зайняв трон головного демона класу. Певно, все ж, останнє місце біля вікна таки має якусь свою ауру розбишак. Дідько! Із крайнощі в крайність. То вони мене "чмирили" майже гуртом, то вони жахаються наче від злочинця. Та що з ними не так? Чи діло все ж таки не в них? В цілому байдуже, що так що сяк, я був відірваний від загального колективу, але тепер мене полишили в спокої і я міг впевнено планувати своє буття далі. Залишаючись осторонь мимоволі спостерігав за безтурботним життям старшокласників, які насолоджувалися кращими роками свого життя у школі. Яскравим прикладом цвіту японської юності була Судзукі. Вона так мило соромилася при розмові з іншими, а коли Ямамото попросив допомогти із домашнім завданням, її біло-бліді щічки наливалися рожевою рум'яною. Це виглядало так мило і природньо. Вони ідеальна пара. Простий, як двері, Ямамото і сором'язлива, добра Судзукі. Будь спортсмен трішки уважніший він би не повірив своєму щастю. Але не мені їх судити. Нехай насолоджуються своїм безтурботним життям даючи подіям розвиватися своїм ходом.

Загалом це був тихий спокійний тиждень. Не було ніяких подій, які могли б залиши в пам'яті свій відбиток. Я приходив, навчався і трохи спостерігав за молоддю, як вони весело проводять час. Хоч я і не приймав участі у цих легких, безтурботних днях школярів, все ж в школі було веселіше. Вихідні давалися мені все важче. Пуста квартира, час який не знав куди витратити. Я лише лежав, раз в день готував або замовляв собі поїсти і від нудьги час від часу бив грушу і тягав залізяччя. На вечір ставало ще складніше. Відчуття самотності, холодною темною рукою, огортало моє серце. В думках постійно виринали спогади минулого. Щоб остаточно не поїхати дахом, я бриньчав на гітарі мелодії улюблених пісень іноді наспівуючи їх.
У неділю звичне неробство перервав шум в сусідній квартирі. Там відбувалися якісь грандіозні зміни, перестановка і ретельне прибирання. Взагалі наше крило мало по чотири квартири на поверсі. По середині були сходи, які вели вниз до фоє, де чергувала стара добра жіночка-комендант. Від сходів по обидві сторони по дві квартири. Ліворуч 501 і 502, а праворуч моя 503 і ще 504, яка певно весь цей час пустувала, адже ще жодного разу я не отримав зауважень на свої виступи під гітару до пізньої ночі. Значить у мене з'явився сусід. "Можливо варто познайомитися, щоб хоч іноді радувати себе спілкування", подумалось. Наступною пролетіла думка, що потрібно припинити грати до пізньої ночі, бо так добрими відносинами із сусідом мені не заручитися. Хоча, як тоді проводити довгі вечори, які затягували мене неприємними спогадами? Чим відволікти свій мозок від постійних думок, що летіли десь туди в холодні сирі поля, де колись під вибухами артилерії я відстоював свою незалежність.

Наступний тиждень ознаменувався початком підготовки до запозиченого із заходу свята Геловіну. Колорит свята давно припав до душі народу острівної країни. Молодь любила ці різноманітні страхітливі наряди. В школах започатковували фестивалі присвячені Дню Усіх Святих. Ці фестивалі в школі проводилися для того, щоб дати учням відволіктися від рутинних екзаменів і тестів, насолодитися радощами свята. Готувалися сценки, деякі класи перетворювали в різноманітні кафе або кімнати страху. Наш клас займався почесним адміністративним супроводженням дійства. Воно і не дивно. Голова і секретар комітету організації всіх цих веселощів були Танака і Ямада відповідно. Їм личили ці ролі. Енергійна і повна ідей Танака активно планувала всі заходи, обговорювала ідеї з іншими класами. Спокійний і виважений Ямада займався паперовим супроводом і слідкував, щоб мега проекти Танаки не вийшли за бюджет школи на це свято. Чергову їх суперечку було цікаво спостерігати. Сповнена ентузіазму і натхнення Танака відчайдушно намагалася донести незрушному наче камінь Ямаді, що Геловін не буде Геловіном, якщо не спалити на подвір'ї 3-метрове опудало із гарбузовою головою. Ямада же в свою чергу апелював чіткими фактами, вимогами пожежної безпеки та правилами поведінки в школі. Їх суперечка могла бути палкою дискусією, якби не характер Ямади. Всі аргументи, прохання і шантажі розбивалися об його неприступну відповідальність наче штормові хвилі, які намагалися збити маяк на одинокій скелі. Спостерігаючи це все в мене промайнула думка, що між цими двома є якась дивна хімія. Вони наче подружжя, яке обирає фіранки на кухню. Їх характери настільки різні, що наче пазл гармонійно доповнювали один одного. Цікаво, а вони помічають це?
В свою обідню перерву, я звично розглядав дощові хмари через вікно і поринув у власні роздуми. Щоб якось компенсувати самотність і заповнити той час, коли на самоті я згораю від думок, мені було потрібно зайняти себе чимось. Рішення цього мені підказала чергова ідея Танаки. Вона придумала, що для компенсування перевитрат бюджету потрібно створити тематичне кафе, в якому заробити кошти і покрити недостачу. Ямада намагався заперечити, але це була не нарада з секретарем, а констатування факту. Все ж Танака, змінивши тактику, знайшла підхід до непорушного Ямади і підкинула чудову ідею. Мені потрібно було влаштуватися на роботу. Бажано на фізичну працю, де я міг би проводити свій вільний час і витрачати енергію, якої було надлишок в молодому тілі. Це також дасть мені додатковий дохід, який я зможу без докорів сумління витратити. Опікун звісно з радістю допоміг би у будь-якому моєму запиті, але я звик все ж покладатися на себе.
От і нова ціль знайшлася, ще щоб було більше мотивації я поміркував, для чого б мені накопичувати кошти. Поміркувавши, я перебрав в голові безліч варіантів. PlayStation-5? - не цікаво. Новий одяг? - здається всього вистачає. Будинок? - я стільки не зароблю на підробітку. Сподобалася мені ідея купити собі мот. Невеликий байк, яким я міг би весною поїхати і побачити мальовничу природу. Не так далеко було узбережжя моря, я дуже хотів подивитися на безкраю могутність стихії. Було вирішено. До того ще потрібно отримати посвідчення водія, а це знову навчання та іспити. Йой! Та у мене просто безліч непочатих справ. На душі стало легше. Я отримав прилив шаленої мотивації і планував приступити до втілення планів найближчим часом.
Школа все жила своїм життям, наповненим молодими гарячими серцями. Сіракава, сидячи на своїй парті, активно і енергійно щось розповідала. Мене навіть зацікавила ця розмова. Що ж такого сталося, що ця холодна таємнича красуня з таким захопленням розповідає Судзукі і дівчинці що сиділа за Сіракавою? Не помічав ще таких щирих емоцій і блиску радості в її очах.
- Так, я нарешті її переконала. Я вже цілком доросла і хочу свого більш незалежного життя - розповідала Сіракава - Ми все обсудили і вона в кінці погодилася. З мене обіцянка, що це ніяк не повпливає на мою успішність в навчанні, а вона натомість оплатить його. Це було так круто. Я сама все знайшла. Оглянула декілька варіантів. Зупинилася на невеличкій світлій квартирці. Знаєте таке собі власне затишне гніздечко...