На війні було легше

... 

Сірий, безрадісний ранок. Небо було затягнуте низькими хмарами, які вітер гнав по обличчю, неначе хотів додати ще більше морозу. Кожен крок віддавався в стомлених м'язах. Морозний вітер пронизував наскрізь, але піт стікав по спині великими краплями. Від важкості ноші боліли руки. На них лежав боєць, в нього травматична ампутація нижньої кінцівки, простіше - міною відірвало стопу. Погляд мимоволі ковзав по обличчю пораненого. Зблідле, вкрите холодним потом, воно було сповнене нестерпного болю і дивної спокійності одночасно. Я намагався не дивитися на кульгаву ногу, що звисала з нош. Кожен поштовх викликав у хлопця стогін, але він терпів, стиснувши зуби. Коли на горизонті з'явився броньований "Хамві", серце заколотилося частіше. Ми підбігли до нього, як до рятівного острова. Екіпаж, досвідчені військові дівчата, наші янголи охоронці. Коротко кинув декілька фраз про стан бійця, коли накладено турнікет. Потім – прощальний погляд. Ми опустилися на землю, віддихаючись. Повітря було наповнене запахом гару і крові. І раптом – пронизливий свист, що розірвав тишу. Інстинкт змусив мене впасти на землю. Вибух був оглушливим, земля затряслася. Коли дим розвіявся, перед нами постала жахлива картина: обгорілий броньовик, розкидані уламки. Серце завмерло...

...

З початком навчального семестру, мій графік особливих змін не зазнав. Я щоранку прокидаюся від жахіть, відразу вмиваюся намагаючись змити не лише холодний піт, а і спогади про свої кошмари. Пробіжка, тренажер, підготовка до виходу в школу. Коли ходив здавати вступний іспит, я розрахував час на дорогу до школи, обрав собі красивий маршрут вузькими вуличками. Після іспиту, керівниця класу провела мені невелику екскурсію. Школа мала кілька однакових будівель, з'єднаних коридорами. Кожна будівля призначена для певної вікової групи учнів. Класи просторі та світлі. Мали два входи один зі сторони дошки, інший в кінці класу. Двері відчинялися рухом в бік. Учні сидять за партами, об'єднаними в ряди. На стінах висять плакати з правилами поведінки, розкладом уроків та мотиваційними написами. Шкільна бібліотека – серце навчального закладу. Тут учні можуть знайти потрібні підручники, довідники та художню літературу. У їдальні подають здорову та збалансовану їжу. Є невеликий магазинчик з булочками та сендвічами і автомат з напоями. Школа має добре обладнану спортивну арену волейболу, бейсболу та інших видів спорту. Також є накритий спортивний зал для занять в холодну пору року. Навколо будівель облаштовані зелені зони з газонами, деревами та квітниками. Це місця для відпочинку та проведення заходів на свіжому повітрі.
Після іспиту я придбав два комплекти шкільної форми. Вона мені нагадувала діловий костюм. Біла сорочка, краватка темного кольору з ледь помітним візерунком. Класичні штани світло сірого кольору з дрібними клітинками. На зиму додавався ще піджак в тон краватки. Форма сіла на мені ідеально. Раніше худе і безформне тіло схоже на той штатив з лікарні, що тримав крапельницю, тепер набуло м'язів. Біцепси стали округлої форми, плечі розширилися, а спина стала міцною, постава рівною. Кожна частина тіла виглядала гармонійно і пропорційно. Я більше не був схожий на слабкого хлопчика, а мав привабливі форми чоловічого тіла. Хоча до ідеалу ще варто попрацювати.
До всього я придбав нові сірі кеди Converse. При вході в школу є шафки для взуття, де учні перезуваються у чисте шкільне взуття для занять. Я як досвідчений знавець японської культурології, яку вивчав по аніме і відеоблогах, знаю ці шафки часто використовують, щоб залишити таємне послання власнику.
На руці у мене, по старій звичці, був добрий армійський годинник з багатьма корисними функціями. Тут і крокомір і пульс вимірює. І будильник, і підсвітка. Любив я його функціональність. Так, як був шульгою, носив годинник на правій руці, щоб не заважав.
Щоб довершити образ який я хотів бачити у дзеркалі, зроби ще деякі зміни іміджу. Перукар зробив мені досить просту та функціональну зачіску. Тепер це не були хаотично розкидані пасма. Це коротка стрижка з волоссям середньої довжини на маківці, яка поступово коротшає до скронь і потилиці. Такий стиль часто називають "військовим" або "під бокс". Мені давно вона пригледілась, ще від тоді, як я побачив Кріса Гемсворта у фільмі "Евакуація". Тільки раніше тип мого волосся не дозволяв мені відтворити цей ідеал чоловічої моди.
Всі ранкові ритуали були закінчені, я одягнувся. Взяв свій рюкзак "бунбун", нагадував він мені квадратний чемоданчик з двома ручками, а назва його походить від звуку який створюється при ходьбі, коли рюкзак гойдається з боку в бік. Я рушив з доми за пів години до початку занять. Погода була сонячна і тепла. Учні весело спілкувалися між собою, розділяючи враження від проведених канікул. Всі були одягнуті в легкі сорочки з коротким рукавом, погода ще дозволяла носити літній варіант форми. Я ж вирішив, що мої руки вкриті татуюваннями, не будуть вписуватися в образ школяра, тому навіть не придбав літньої сорочки.
Біля дверей класу мене чекала керівниця. Це була молода дівчина 25 років. Мала виразне обличчя, та великі очі кольору темного шоколаду. Волосся довге чорне шовковисте акуратно зібране в низький хвіст. Невеликого росту зі стрункою фігурою. Досить симпатична, випромінювала справжню красу японської дівчини, хоча в моєму теперішньому становищі, швидше красу японської жінки. Ех, ця красива дівчина могла б стати чудовою парою в моєму спокійному житті звичайного хлопця, яке я упустив.
Вона мені дала настанови, перед знайомством мене представлять класу. Пролунав дзвінок. Учні повернулися до класів. Вчителька зайшла перша, за дверима-ширмою я чув її розмову.
- Діти, вітаю з початком нового навчального семестру!
- Ууууув - прогули діти, явно не розділяючи її радості.
- Я знаю, знаю. Я б і сама хотіла, щоб канікули тривали ще хоч на місяць довше. Сьогодні у нас в класі поповнення. Ми маємо нового учня з-за кордону. Він прибув до нас декілька місяців тому, через хворобу пропустив початок навчального року. Надіюся ви станете йому підтримкою і опорою в новому для нього середовищі.