Глава 1

Тримаючи в руках постанову про розлучення, я виходила з будівлі суду. Надворі світило сонце і небо було чисте-чисте. Весняне. І повітря теж весняне, солодке. Наповнене запахом квітучих дерев і якимось хвилюючим передчуттям дива, яке буває тільки цієї, найпрекраснішої пори року.

- Евеліно, за моїми прогнозами, ще два-три засідання та питання щодо поділу бізнесу буде вирішено на вашу користь, - говорив мій адвокат Валерій Олегович, крокуючи поряд.

- У твоїх мріях, - долинув з-за спини голос мого тепер уже колишнього чоловіка Арсенія.

Ми з ним спільно володіли невеликою мережею кав'ярень, що успішно розвивається. Тобто як володіли… Записано все було на нього, а працювала за двох я. Так, безглуздо було ніяк не зафіксувати свої права на бізнес, але я кохала чоловіка і довіряла йому. А він відплатив мені тим, що зрадив з нашою молоденькою баристою і зробив їй дитину.

Зимовий вечір, коли це сталося, ожив у пам'яті і змусив усе всередині стиснутися від болю, який за два місяці лише трохи вщух. Я, втомлена, як собака, після дванадцяти годинного робочого дня, приїхала додому, а там він. Попросив мене сісти і повідомив, що покохав іншу жінку і що в них буде дитина. Як про щось буденне повідомив. Про те, що молока забув купити, чи чашку розбив. А ще сказав, що у нас із спільного лише робота, що живемо ми за інерцією і що він дітей хоче… Кілька років тому у нас лікарі виявили генетичну несумісність. Я пропонувала ЕКО чи усиновлення, але Арс цього не хотів. Казав, житимемо один для одного. А я так хотіла дітей… Але погодилася. Не полишала надій все ж таки переконати чоловіка погодитися на один із варіантів. Але навіть якби цього не сталося, то не пішла б від нього, хоч дуже хотіла бути мамою.

А Арсен ось так…

До того ж він заявив, що мого в бізнесі немає нічого і я не отримаю при розлученні жодної копійки. Хоча саме я зробила так, що кілька його машинок "мобільних кав'ярень" і купа боргів перетворилися на мережу, що процвітає. Я сама дурепа, знаю. Але тепер усе виправлю.

- Це ми ще подивимося, Арсе, - промовила я і разом з адвокатом попрямувала до паркування.

Слідом долинула лайка. Яка саме, я не розібрала, але... Як же боляче бачити, знати, відчувати, що твоя кохана людина, якій ти п'ять років життя віддала, виявився мерзотником і зрадником. Що він банально використав тебе і, як стала не потрібна, просто викинув зі свого життя як непотрібну стару річ. Як сміття.

І що він кохає іншу. Кохає не так, як нібито кохав тебе, а по-справжньому. Обожнює, оберігає. І що в них буде дитина… А ти… Ти тепер сама. Хоча сама ти була все ваше спільне життя, тільки не хотіла цього помічати.

Попрощавшись із Валерієм Олеговичем, я сіла в машину і покотила вулицею, залитою сонцем. Її кілька днів тому відремонтували після дорожньої аварії, в яку я потрапила через дурість і неуважність. На щастя, ніхто не постраждав. На жаль, другим учасником виявився ніхто інший, як моє перше кохання. Чоловік, котрий колись розбив мені серце. І це сколихнуло старі спогади, розбурхало старі, давно загоєні рани, посилило біль, який мучив моє серце.

Усі мене кидають. Усі вибирають не мене у результаті. Я знову залишилася сама…

Я глибоко зітхнула і наказала собі припинити себе жаліти. Досить уже... Вбила в навігатор адресу паспортного столу і поїхала туди подавати документи на зміну прізвища. Так, я хотіла повернути дівоче. Сама думка про те, щоб залишитися з прізвищем колишнього чоловіка, викликала нудоту. Не хочу, щоб нас щось пов'язувало. Могла б взагалі не бачила б його і не чула більше ніколи...

І ось, за десять днів у мене буде новий паспорт. А потім і не водійське посвідчення. І нове життя.

Машину я збиралася продавати. Розуміла, що це потрібно. Так, у мене є нова робота – менеджером у туристичній агенції – але доходи від неї не дозволяють і їздити на машині, і винаймати квартиру, і оплачувати послуги адвоката, і на щось жити. Звичайно, я могла б позичити грошей, наприклад, у моєї подруги Влади або залишитися жити з мамою в квартирі, але не хотіла цього робити. Та й так би все одно не вистачило…

А машина була улюблена. Я так довго її хотіла, так довго відкладала, так старанно та довго навчалася в автошколі. Але що ж, нічого не вдієш. І нехай це буде найбільша проблема у моєму житті.

Одразу після паспортного столу – до офісу. Він знаходився прямо у торгово-розважальному центрі, був світлий і просторий. Я працювала лише третій тиждень, але вже повністю освоїлася. Все завдяки моїй подрузі Владі, яка й порадила мене начальниці на посаду менеджера, коли та звільнилася, і допомагала всьому навчитися. Робота мені подобалася. Вивчаючи тури та готелі та підбираючи їх для клієнтів, я ніби сама подорожувала різними країнами, як завжди і мріяла. Жаль, Арсеній не вважав за потрібне витрачатися на відпустку, а тому ми з ним ніде не були…

А свою коханку Наталю так уже на морі звозив. Зізнаюся, заглядала до їхніх соціальних мереж... Так, це безглуздо, знаю. Але просто не втрималася і зробила цим гірше тільки самій собі. Значить, Наталі дорогі курорти та дитину, а мені…

"Твого тут нічого немає, ти тільки папірці перекладала та каву пила всі ці роки, забирайся геть".

- Привіт! - Влада вийшла з-за столу і підійшла до мене. - Ну, як все минуло, люба?

– Нас розвели. Але щодо бізнесу засідання, як і очікувалося, перенесли, – промовила я.

 - О, вітаю. Нарешті ти офіційно звільнилася від цього козла. А за решту навіть не хвилюйся. Валерій Олегович - класний спеціаліст. Іншого б Діма не порадив.

Діма – це її чоловік. І знайти адвоката допоміг мені саме він, і це надавало впевненості. Але все одно не могло повністю вгамувати тривогу. За документами фірма належала Арсенію. Я там була так просто найманим співробітником. Усі три кав'ярні були відкриті під час шлюбу, але... Ви ж знаєте, як це буває, правда?

- Я знаю, люба…

У цей момент до офісу зайшла Тамара, третя наша колега. То була молода дівчина двадцяти двох років. Вона була невисокого зросту, сантиметрів на десять нижче за мене, худенька і дуже витончена. Натуральна блондинка з блакитними очима і янгольським обличчям.