глава 14

– Привіт! – завищала Кайлі. Ми не бачились з нею трохи менш як місяць. Останній раз в дні, коли готувались до мого весілля. – Я не уявляю, як ми могли не зустрічатись більше ніж пів року? Я так сумувала.

– Я також, Лі. – усміхаюсь я.

– Привіт, Софі. Вітаємо.

– Привіт, Джуліане. І дякую. – я легенько обійняла чоловіка. – якщо бажаєш познайомитись з нареченим, то він скоро вийде.

– Тітко Софі! – завищав дитячий голосочок. Це Валері біг через увесь зал до мене.

– Привіт, сонечко! – він накинувся на мої ноги, так, що я ледве втримала рівновагу. – Як справи в тебе?

– Чудово, я так сумував за тобою.

– Я також сумувала, Валері. – я перевела погляд на вхід до зали та побачила батька. – Зачекай маленький, я скоро повернусь.

– Вітаю, дочко. – тато обережно обійняв мене, коли я підійшла до нього.

– Привіт, – ледь усміхнулась я. – рада що ти приїхав.

– Дякую, що запросила.

Так, я запросила батька. Я довго роздумувала над цим, але він увесь місяць, після мого візиту, часто телефонував, писав та полюбляв відправляти свої фотографії. Я не думала, що я зможу колись його пробачити. Але я й не думала, що колись мене зможу пробачити Крістофер. Він зміг, і я зможу.

– Ти дуже гарна. – тато оглянув мене з голови до ніг.

– Дякую – всміхнулась я.

– Де Крістофер? – батько оглянув залу.

– Він скоро вийде. Я передам, що ти хотів його бачити. Можеш проходити за стіл.

Як я й планувала, ми запросили не багато гостей. Мій батько та тітка, батьки Кріса, Кайлі з її чоловіком та сином, Ліліан та Лорейна та Крісових друзів. Двоє з них були його новими колегами, та ще один його найкращий друг з університету. Загалом було 12 людей.

Ми з Крістофером орендували невеличке приміщення біля побережжя. 2 стіни цієї зали були повністю у панорамних вікнах з яких було видно краєвид на темно синє море та сірі хмари. В цьому ж місці, був ресторан, тому одразу після церемонії, ми не повинні були кудись їхати, а одразу могли відсвяткувати тут. Дизайнери дуже гарно оформили саму залу. Поставили арку в яку було вплетено білі гілочки, як наче, вони були притрушені снігом. Біля арки стояли стільці для гостей та стійка для реєстратора шлюбу. Трохи далі, поставили стіл, а в куточках зали стояли таці з бокалами вина.

– Кохана. – Крістофер підійшов ззаду та поклав свою руку на моє плече.

– Ти вже готовий? – я обернулась та легко поцілувала свого нареченого у вуста.

– Так. Я бачу що прийшов твій тато. – він оглянув залу.

– До речі, він хотів тебе бачити, а ще Конрад та Джуліан.

– Добре, тоді я піду привітаюсь з ними та повернусь.

Я кивнула та пройшла до середини зали, де стояли Люк та Кетрін – колеги Крістофера.

– Вітаю. – привіталась я.

– Здрастуй, Софі, ти дуже гарна. – похвалив Люк.

– Ця сукня тобі дуже пасує. – підкреслила Кетрін.

– Дякую. – усміхнулась я. – Та дякую, що прийшли.

Я пішла взяти собі бокал вина. Не дивлячись на те, що я поводилася досить природно, як поводжусь завжди, я нервувала. Я ще раз оглянула залу. Ло-рейна бавилась з Валері, поруч стояв Джуліан та розмовляв про щось з Кайлі, з іншого боку я побачила, як Крістофер тиснув руку моєму батьку.

– Я думаю вони поладять.

Я обернулась та побачила тітку.

– Відаю, Стеф. – я усміхнулась їй. – дякую, що прийшла.

– Це я дякую що ти запросила мене та батька.

– Я довго роздумувала над вашим запрошенням. – зізналась я. – але я готова дати йому ще один шанс.

– Я вдячна тобі за це. – вона коротко погладила мене по плечі та пішла в інший бік.

– Софі, – Крістофер неочікувано підійшов до мене. – реєстратор буде з хвилину та хвилину. Ти готова?

– Хвилююсь. – багатослівно відповіла я.

– Та чого ти? Все буде добре. – він обійняв мене.

Потім до мене підійшла Кайлі та дала мені мій весільний букет сказавши, що реєстратор вже приїхав. Подруга обійняла мене та пішла в бік, де повинні були стояти свідки. Ведуча, яка повинна була бути тільки на самій церемонії також вийшла до арки та налаштовувала мікрофон. Я побачила, як Кріс відчиняє двері, які знаходились біля арки та легкі майже прозорі фіранки колихнулись від вітру.

Я стала біля вхідних дверей та зустріла реєстратора.

– Вітаю, пані Бейклін? – уточнив чоловік.

– Так, добрий день. – я запрошувальним жестом показала на його місце.

«Лічені хвилини.»

Мені, Крістоферу та нашим свідкам: Кайлі й Конраду треба було вийти в невеличкий хол, але навіть звідти ми добре чули промову ведучої. Крістофер міцно тримав мою руку.

– Що ж, всіх вітаю! Сьогодні ми зібрались з особливої причини. Двоє чудових людей хочуть пов'язати своє життя шлюбом…

– В тебе долоня спітніла. – шепочу я.

– То не в мене, а в тебе. – захихотів Кріс.

– У нас. – роблю висновок я.

– Я оголошую романтичну церемонію початою. – сказала ведуча.

Кріс погладив великим пальцем мою руку.

– Я запрошую до нас найкращих друзів наречених. Кайлі – головну гейтерку нареченого, та Конрада – головного гейтера нареченої.

Ми з Крістофером почали голосно сміятись, поки свідки пошепки лаялись на нас. Вони відчинили двері та пішли до арки.

– Софі каже, що він – найкращий чоловік якого вона знає, і скільки себе пам'ятає кохає його. Прошу, наречений – Крістофер.

Він неохоче відпустив мою руку, усміхнувся мені та вийшов до зали. Гості зустріли його радісними оплесками. Ведуча відійшла ближче до реєстратора, а Кріс став, майже в центрі арки.

– Знаю, що ви чекаєте зараз, щоб я розповіла, що ж Крістофер говорить про наречену, але є невеличка проблемка. – ведуча замовчала, а потім продовжила: – Вони сказали одне про одного одне й теж. – всі подивились на ведучу з деяким нерозумінням і я також. Вона побачивши наші обличчя заспокоїла: – Зараз поясню. Софі сказала, що він є найкращим чоловіком, Кріс же, сказав мені, що Софі найкраща жінка. – до всіх гостей почав доходити сенс того, що мала на увазі жінка. – Тобто вони навіть думають однаково, розумієте? – усі почали сміятись. – Я серйозно, – запевняла вона. – вони сказали слово в слово один про одного. – гості розхихотілись та коли заспокоїлись вона продовжила: – але все ж запрошую найкращу жінку у житті Крістофера, яку він кохає стільки, скільки себе пам'ятає.