глава 12

Після тієї ночі, на щастя, тема про моїх батьків більше не згадувалась. Наступного ранку, після нашої розмови з Джозефін, я подзвонила Кайлі та Ліліан, які насправді були шоковані від новини про пропозицію.

Ці декілька днів Крістофер майже весь вільний від роботи час проводив зі мною ( мені звісно, це подобалось ) та натякав на весілля. Я не хотіла масштабного, справжнього весілля. Я роздумувала над простішим варіантом, в колі близьких та друзів, й проведення часу в невеликому ресторані після церемонії. Кріс говорив, що все буде так, як хочу я, а він владнає усі організаційні питання. Одружуватись ми вирішили у Венеції, хоча й роздумували над іншими містами та навіть країнами. Вчора, Крістофер повідомив дати, доступні для проведення церемонії й ми обрали 2 грудня. Це була одна з найближчих дат, але все ж, ми мали понад місяць, для підготовки.

А сьогодні, на жаль, був останній день гостювання у батьків Крістофера, тому я складала свої речі до валізи. Почуття у мене були досить дивні, адже насправді я їхала знайомити свого нареченого з моїм батьком. На додачу, батько колись сказав, щоб я більше не спілкувалась з хлопцем, який зараз і є моїм нареченим.

– Привіт, люба, – Крістофер швидко зайшов до кімнати, обійняв мене зі спини та поцілував в щоку. – як ти?

– Нормально. – відповідаю я, повернувшись до чоловіка обличчям. – А ти?

– Також. Ти вже зібрала речі?

– Так. – я обвела рукою валізу, яку я лишила біля шафи.

– Будемо вже виїжджати?

– Напевно. – невпевнено, та трохи стурбовано вивільнила я.

Крістофер знову підійшов до мене та обійняв, на цей раз, вже міцніше.

– Все буде добре. – прошепотів він. – На цей раз, я буду поряд.

– Знаю. – зітхнула я. – Тоді я буду одягатись.

Крістофер махнув головою, взяв мою валізу та пішов на перший поверх. Я одяглась у спортивний костюм, зачесала волосся, взяла портфель, взулась на першому поверсі та вийшла з будинку. Кріс з батьками вже чекали мене на вулиці. Грейсон повинен був відвезти нас до залізничної станції.

– Ох, Софі. – застогнала пані Флоренс та кинулась обіймати мене. Я не очікувала таких різких дій, але через декілька секунд прийшла до тями та обійняла Джозефін також. – Я буду сумувати. – сказала жінка.

– Я також, пані Флоренс, але ж ми зустрінемось через місяць. – втішаю її я.

– Обов'язково зустрінемось, пташко. – жінка знехотя відпустила мене та ще раз роздивилась мене.

– Ну все, – пригнічено промовила вона. – Ви нічого не забули?

– Ні, мамо, все взяли. – відповідає Кріс.

– Добре, Крісе. Дай но я й тебе обійму.

– Поїхали вже. – промовив Грейсон. – А то запізнитесь.

– Бувай, мамо. – промовив Кріс та взяв мене за руку. – Ходімо?

Я махнула головою.

***

Ми сіли на потяг близько 10 ранку. О 18:00 ми вже були на станції у Хіндлеї.

В самому потязі людей було мало, чоловік 10, крім нас з Крісом, тому поїздка була достатньо комфортною та тихою. Майже всю дорогу, Крістофер читав книгу, а я слухала музику та роздумувала над зустріччю.

– Ти хочеш сьогодні поїхати до батька, чи завтра зранку, перед потягом? – спитав Кріс, коли ми вийшли з потяга.

Я помовчала декілька хвилин. Здавалось, я роздумую, як краще вчинити, та насправді я просто прокручувала слова Крістофера в голові: «Поїхати до батька зараз, чи завтра зранку? Поїхати до батька зараз, чи завтра зранку?»

– Софі?

– Так, так, вибач. – видихнула я. – Я думаю, краще буде завтра, втомилась сьогодні.

– Добре, тоді поїхали до готелю в який ми планували?

– Так.

Коли ми заселились до готелю, Крістофер запропонував піти повечеряти, але в мене не було апетиту. Я лягла на ліжко та заснула, навіть не переодягнувшись.

***

– Софі, прокидайся. – приємний голос увірвався в мій сон та я розплющила повіки.

– Доброго ранку. – я потягнулась та потерла очі.

– Доброго, кохана. – Крістофер лежав поруч зі мною та перебирав моє волосся. – Ти вчора майже нічого не їла, тому я подумав, що краще встати раніше та поснідати десь, перед візитом до батька.

Реальність повернулась в мої думки. Я згадала вчорашній день та плани на сьогоднішній. Батько.

– Правильно подумав. – усміхнулась я чоловіку, відганяючи від себе нав'язливі думки.

– Тоді вставай та збирайся. – сказав Крістофер та піднявся з ліжка. Я побачила, на столі ноутбук, за яким він, мабуть, працював вночі. Він підійшов та закрив його.

Я підійнялась з ліжка. Тіло боліло після 8 годинного перебування у сидячому положенні. Я пішла до ванної та почала приводити себе доладу. Прийняла душ, нафарбувалась та розчесала волосся. Вийшовши з ванни, помітила, як Кріс одягався.

– Давай скоріше, я дуже голодний. – підганяв він мене.

Я покопирсалась у своїй валізі та знайшла чорні лосини та велике біле худі. Як-не-як, але навряд в мене буде час, після зустрічі з батьком ще раз переодягатись, а летіти у незручній сукні – не сама приваблива ідея. Я швиденько одяглась, взяла телефон та підійшла до Кріса.

– Ходімо?

Він кивнув головою та вийшов з номера.

Коли ми спускались сходами, телефон в моїй руці завібрував. Кайлі.

– Привіт, Лі. – промовила я.

– Люба, таке питання, – вона говорила швидко, а на фоні було багато шуму, тому я погано її чула. – Ви сьогодні будете вилітати до Італії?

– Так, о 17:00 рейс. А що?

– Нічого. Синку, не лізь туди! – крикнула подруга. – Вибач, Валері знову не слухається.

– Я все розумію. – сміюсь я.

– Софі, мені треба бігти, я потім передзвоню. – вона одразу повісила слухавку.

– Все добре? – запитав Крістофер, коли я поклала телефон до кишені.

– Наче так. – відповідаю я.

Ми поснідали в закладі поруч з готелем. Сьогодні я зрозуміла, що знаю цю місцину та мій дім знаходиться недалеко звідси. Я запропонувала Крістоферу пройти пішки. Він погодився, і ось. Ми стоїмо напроти будинку, де я прожила більшу частину свого життя. Крістофер міцно тримав мене за руку. Перед дверима ми стояли близько 5 хвилин. Кріс увесь час мовчав та чекав, поки я наважусь відкрити ці двері. Та я наважилась. Потім ми почали підійматись сходами на другий поверх будинку. Я побачила знайомі двері сусідів, а потім й свої. Я глибоко вдихнула та постукала у двері. Весь час Крістофер продовжував тримати мене за руку, що додавало мені трохи хоробрості. Я почула кроки за дверима.