глава 8

Я сиділа не відриваючи погляду від своїх рук, якими я перебирала персні на пальцях, від хвилювання, а Крістофер, в свою чергу, розсівся закинувши руки за спинку канапи та вперто і впевнено дивився на мене.

– Канапа звісно дуже зручна, але може, ми нарешті почнемо розмову? – каже він, настільки серйозним тоном, що я відчуваю себе маленькою дівчинкою, яка провинилась перед татом і чекає від мене пояснень про скоєне. “Я не винна в цьому. – думаю собі я. – Чому я так себе поводжу, якщо насправді, нервувати повинен він.”

– У мене є декілька питань, але як я розумію, відповіді на них не буде, поки не розкажу все я.

“Не мовчи.” – я намагаюсь пересилити себе, сказати хоч слово, дати відповідь та замість просто мовчу.

– Добре, раз так, я почну… – зітхає він.

– Хто вона? – я нарешті видавлюю з себе, хоча б, ці 2 слова, та спрямовую свій погляд на нього

– Ти про кого?

– Жінка з якою ти цілувався в офісі? Хто вона? Твоя… дівчина?

– Ти за мною шпигувала? – він починає неголосно сміятись.

– Ні, я, всього лиш, хотіла пригостити тебе кавою та сніданком, знаючи, що в тебе буде важкий день, але як я зрозуміла, твоя дуже важка та важлива робота зводиться до блондинок в кабінеті.

– То ти все-таки, то все бачила. – протираючи однією рукою очі, каже він. – Добре, я все поясню, але перед цим, це через це, ти ховалась від мене стільки часу?

Я киваю.

– Геніально. – сміється він. – Що ж, це довга історія, але я все зараз роз'ясню.

– Було б чудово.

Раптом мій телефон в його кишені задзвонив.

– Хто це в нас? – він з ентузіазмом дістає телефон. – Кайлі. Давно ми з нею не розмовляли.

“Дідько.”

– Привіт, Кайлі.

– О господи… – застогнала Лі.

– Та я не господи, всього лиш Крістофер. Хлопець твоєї подруги.

– Ти мені не хлопець. – холодно відповідаю я.

– Та невже? – осуджує чоловік, дивлячись супер невинним поглядом.

– Софі, я думала, ти зрозуміла все після нашої розмови. – сердиться подруга.

– Кайлі, це не те, про що ти думаєш.

– Загалом, я шукав твою подружку з вчорашнього вечора, бо вона вирішила трохи пограти в хованки. Але я не такий дурний, як подумала пані Вілсон та пані Бейклін, і я знайшов її в клініці, після того, як пані Вілсон, вперто доводила мені, що не знає, де пані Бейклін. А після, я її переслідував, і зараз ми сидимо у неї у квартирі та я намагаюсь вибити з неї, хоча б, 2 слова.

– Софі, знаєш що таке поліція? – невдоволено каже Кайлі.

– Знає, і вона мені нею погрожувала, але ця пані, мене ніколи їм не здасть, адже закохана в мене до нестями.

Метелики в моєму животі оживають, а легені відмовляються дихати. Я відчуваю, як мої щоки заливаються рум'янцем та підіймаю голову, дивлюсь на чоловіка випученими очима. Крістофер посміхається, а після того, як побачив мою реакцію, починає сміятись.

– Добре, Софі, перетелефонуєш мені, коли звільнишся з полону цього маніяка.

– Бувай Кайлі. – він кладе слухавку та ховає телефон назад до кишені. – Ну що, продовжимо? – він досі не може заспокоїтись, та ще трохи хихоче.

Я дивлюсь на нього, після чого відводжу погляд, не в змозі дивитись на його самовдоволену усмішку яка так і каже: “Хіба я сказав не правду?”

– Ну так не цікаво, – він починає посуватись ближче до мене, а після легеньким рухом бере мене за підборіддя та направляє мій погляд на нього. Я не можу піти проти його дій. “Мені це подобається.” – ось так краще.

Він посувається назад на своє місце.

– Ти хотів щось пояснити. – нагадую я.

– Точно. Що ж, після того, як ти зникла безвісти, 6 років тому, прямо як сьогодні, до речі, я почував себе жахливо. Весь час в Британії, я не міг тебе забути, і ні разу не закохався в когось іншого. Я, навіть, намагався тебе знайти й приїжджав до тебе в місто, але мої пошуки були марні. Після того як, я переїхав до Венеції, та почав шукати нову роботу, мене взяв до себе в компанію один чоловік. Мій керівник. В перший робочий день я познайомився з Асторією і ще в перший день, вона почала залицятись та фліртувати зі мною. Пройшло близько місяця і я, як і раніше, не хотів відповідати взаємністю цій дівчині. Сама робота, мене повністю влаштовувала, а на інші посади, в інших компаніях, я йти не хотів. Хоча, була одна, але мене туди, на жаль, не прийняли. Пройшло близько місяця, можливо, трохи більше, мого перебування в цій компанії та мій керівник сказав, що якщо я, й на далі, не буду відповідати його дочці Асторії взаємністю, то він мене просто звільнить та не виплатить зарплату. Близько пари днів тому, на то період, я купив машину та грошей в мене було не багато, тому в мене не було іншого виходу, крім того, як залишитись, та відповідати Асторії взаємністю.

Ти знаєш, я весь цей час, був як наче мертвий. Всі 6 років. І я подумав, що можливо це якийсь знак долі, щоб почати життя з чистої сторінки. Асторія мені зовсім не подобалась, чесно кажучи. Коли ми почали зустрічатись, все що їй треба було, це мої кошти. Разом ми майже не проводили час, тільки декілька вечерь в ресторані з її батьками. Два тижні тому, вона, моїм коштом, полетіла до США з подругою.

Коли повернулась ти, в день, коли я тебе зустрів, я зрозумів, що мої почуття за 6 років, зовсім не згасли. Зрозумів, що кохаю тебе так, як кохав коли мені було 17. В неділю, перед нашою вечерею, я розійшовся з нею. Зранку, в понеділок, я сам звільнився з тієї компанії, а вона прилетіла до Венеції та зізналась мені, що в неї був коханець і вона з ним їздила до США, а не з подругою. А на останок, поцілувала мене, зі словами що я ніколи не був їй цікавий, а цікавили її лише гроші, які виплачував мені її батько.

– Тобто, те що я бачила, це…

– Так, це вона мене поцілувала. Я цього не хотів. І скоріш за все, ти не бачила продовження, адже, я її відштовхнув, майже одразу та почав збирати речі, щоб якомога скоріше, покинути те місце.