глава 6

Я прокинулась достатньо пізно від дзвінка мого телефону. Дзвонив Крістофер, нагадати про сьогоднішній вечір. Після, я встала з ліжка та пішла на кухню готувати собі сніданок. Згадавши, що з продуктів в мене тільки одне яйце я замовила доставку та пішла займатись ранковими справами.

Дзвінок вхідних дверей задзвенів та я пішла відчиняти:

– Доброго дня, замовляли доставку продуктів?

– Так, так, дякую.

Забравши пакет з продуктами у кур'єра я пішла на кухню, нарешті, готувати сніданок та дивитись на ноутбуці серіал.

***

О пів на шосту я вже була готова та чекала дзвінка від Кріса. Я одягнула своє чорне мініплаття з довгими, об'ємними рукавами, ботфорти та піджак. Волосся я зав'язала у низький хвіст. Оглядаючи себе в дзеркалі мій телефон задзвонив. По той бік слухавки я почула теплий, заспокійливий голос:

– Ти вже готова?

– Так, як раз чекала твого дзвінка. – відповідаю я, додаючи трішки рум'ян.

– Чудово, я вже під'їхав, можеш виходити.

Я кладу слухавку, душусь парфумами, беру сумку та виходжу з квартири.

Вийшовши з будинку я помічаю гарний, чорний мерседес. Вікно зі сторони водія повільно опускається та я бачу за кермом Крістофера:

– Добрий вечір. – з такою ж теплою, як і голос, усмішкою, каже він.

– Привіт. – я підходжу, поки Крістофер виходить з авто. Я звертаю увагу на його ідеальний, чорний костюм та одразу відчуваю аромат його пряних парфумів.

– Ти сьогодні неперевершена. – захопливо відказує він, уважно мене оглядаючи.

– Дякую, ти також. – відповідаю я з ласкавою, широкою усмішкою.

– Прошу. – вказує він на інший бік автомобіля.

Чоловік відкриває мені дверцята авто. Після, й сам сідає за кермо та запалює машину, раптом салоном розноситься мелодія пісні “Arctic Monkeys” – “505”. Кріс дивиться на мене нереально добрим та закоханим поглядом, від якого я ледве не млію. Ми широко усміхаємось та дивимось один одному в очі, намагаючись знайти в них чи то загадки та таємниці, чи просто спогади. Крістофер обережно відводить погляд від мене та береться за кермо. Всю дорогу до ресторану ми слухаємо та підспівуємо пісні нашого улюбленого гурту.

– Я так давно не слухала ці пісні. – зізнаюсь я.

– Але ти всі їх прекрасно пам'ятаєш. – киває головою Кріс в мою сторону, не відводячи погляду від дороги. – Навіть через 6 років.

Приїхавши до ресторану ми вийшли з авто, я почекала Крістофера біля входу до закладу, поки він залишить машину, а потім, разом попрямували до ресторану.

– Добрий вечір! – привітав нас один з адміністраторів закладу.

– Добрий, столик, на ім'я Флоренса, на 19:00. – відповідає Крістофер, обережно беручи мене за руку.

– Секунду. – чоловік прописує щось на своєму комп'ютері та додає: – Проходьте за мною.

Адміністратор провів нас до нашого столика. Він стояв найдалі від всіх, поруч з вікном, краєвид якого виходив на нічну Венецію.

– Прошу, пане, офіціант підійде через хвилину. – каже чоловік та вказує на наш столик.

– Дякую. – відказує Кріс.

– Тут дуже гарно. – кажу я, коли працівник закладу відійшов, оглядаючи прекрасний інтер'єр закладу.

– Я знав що тобі сподобається.

Інтер'єр ресторану був виконаний у спокійних бежевих, білих тонах та з елементами золота. На кожному столику стояли електронні свічки, а навколо було багато свіжих рослин.

Невдовзі ми зробили замовлення та розмовляли про роботу. Кріс розповідав, як його бос ненавидить його, а я жартома відповідала, що Ліліан мене також не любить. Раптом Кріс вирішив змінити тему:

– В тебе змінилась мрія за 6 років? – запитує він складаючи серветку на столі та не підводячи погляду.

– Чесно?

Він киває головою.

– Ні, – кажу я дивлячись на нього. – а в тебе?

– Навряд.

Нашій розмові завадила офіціантка принісши нам страви. Ми замовили дві пасти з морепродуктами та біле вино. Весь вечір ми сміялись, пили вино, обговорювали та вели дискусії на різні теми. Мені було добре з ним. Я почувалась дуже комфортно поруч з цим чоловіком. Від одного тільки погляду його небесних очей, метелики в моєму животі з'являлись знов і знов. Під кінець нашої вечері Крістофер протираючи свої вуста серветкою промовив:

– До речі, у мене для тебе є подарунок. – він дістає з внутрішньої кишені свого піджака два папери. – Надіюсь, ти погодишся присвятити цей вечір мені та нашому улюбленому гурту. – каже він з заохочувальною усмішкою та просуває білети на концерт “Arctic Monkeys” по столу до мене.

– Це жарт? – закриваючи обличчя руками від подиву, я дивлюсь на білети, а потім на Крістофера.

Він сміється та киває головою.

– О боже, Крісе. – я підриваюсь зі стільця, він, скоріше всього, очікуючи таких дій від мене також встає, після чого ми стоїмо поруч зі своїм столиком в теплих обіймах про які, ми раніше тільки мріяли.

– Тобто, ти згодна? – не перестає сміятись він.

– Звісно… – відстороняюсь я та ловлю його погляд. – звісно, так!

В його обіймах я відчувала себе по-справжньому коханою та щасливою. Тепло його тіла передавалось моєму, я забула про все, що є навколо нас. Але наші обійми перервав дзвінок його телефону.

– Вибач. – неохоче відпустив він мене та на цей раз вже не відходив трохи далі від мене, щоб я не почула розмови. Чоловік підняв трубку: – Buonasera.

Його італійська справді гарна, враховуючи те, що Крістофер живе тут зовсім не довго.
– Si, domain in ufficio. – я чую по його голосу, що він не має сильного бажання говорити з цією людиною. – Ciao. – він поклав телефон в кишеню своїх штанів.

– Щось важливе? – питаю я.

– Ні, не звертай уваги. – посміхається він мені. – Я думаю ми можемо вже піти? Уже пізно, я тебе підвезу додому, добре?

– Давай.

Він допоміг одягнути мені піджак, ми вийшли з ресторану та Крістофер промовив:

– Зачекай мене тут, я під'їду через пару хвилин.