4

Десь за годину словесна виховна «екзекуція» закінчилася і в квартирі запанувала відносна тиша. Ще за хвилину на кухню зайшла Ірина. Вигляд мала втомлений. Мабуть не спала цілу ніч. Під червоними від сліз очима виднілись чорні кола. Волосся було розтріпане. В простенькому домашньому халатику й на босу ногу, вона вже була далека від того еталону дівочої вроди, що в роки своєї юності. Однак крихти привабливості, незважаючи ні на що, все ж залишилися.

Сердито зиркнувши в мою сторону колишня дорікає невдоволеним голосом:

– Хоч би щось сказав цій малій негідниці.

– А що сказати? – сумно поцікавився я. – Влаштовувати такий самий скандал як і ти щойно. Так сумніваюсь що від нього буде хоч якийсь позитивний ефект.

– То що робити? – важко зітхає жінка. – Вона мене в могилу зведе своїми вибриками.

– Не знаю.

Ми деякий час сиділи мовчки. Говорити більше здавалося не було про що. Потім я піднявся зі стільця з наміром повернутися до своєї квартири, та прохання Ірини зупинило мене на півдорозі до вхідних дверей. Тихим, благальним голосом, у якому здавалося бриніла сльоза, жінка промовила:

– Залишися.

В мене від почутого очі полізли на лоба. Отетеріло поглянувши на колишню я й слова промовити не зміг. А вона, побачивши моє здивування, наче виправдовуючись, швидко затарахкотіла:

– Надворі знову злива, та й пізно вже. Може тут переночуєш, і до себе вже вранці поїдеш? А я на вечерю приготую твої улюблені картопляні палюшки з сиром.

– А як же твій теперішній коханий? – не стримавши сарказму в’їдливо запитав я.

Ірина гнівно зиркнула в мою сторону, проте все ж зуміла побороти свої емоції і примирливо відповіла:

– Немає в мене нікого. Давно вже немає. Живемо тільки вдвох з Веронікою. Та я не наполягаю, щоб залишався. Іди, якщо тебе хтось чекає вдома.

Мене ніхто не чекав і відверто кажучи повертатися в пусту квартиру зовсім не хотілося. Черговий вечір на самоті в компанії з набридливим миготінням і бурмотінням телевізора ніскільки не зігрівав душу. Та й здогадувався, що цієї ночі мабуть нормально поспати не вдасться. Гарантовано буду мордувати себе невеселими думками про те що сьогодні трапилося і безрезультатно шукатиму способи як все виправити на краще.

Рішення прийшло спонтанно і миттєво. Змовницьки підморгнувши жінці я прийняв її прохання:

– Гаразд, залишуся. Тільки заради палюшок. Берись до роботи, а я тобі за хвильку допоможу.

Поки Ірина поралася на кухні я переодягнувся. Як це не дивно, та колишня чомусь так і не викинула мій старий спортивний костюм. Він все ще лежав акуратно складаний на полиці в шафі для одягу. Натягнувши штани з прикрістю помітив, що за останній час я примудрився наїсти чималеньке черевце.

Коли повернувся на кухню Ірина вже з головою занурилася в роботу. Я по мірі свого вміння й можливостей взявся їй допомагати. Пригадалося, що колись ми полюбляти ось так спільно готувати вечерю. На жаль це траплялося не часто, однак сьогодні спомин про ці поодинокі випадки сумісного куховарства був на диво приємним і теплим. Навіть захотілося, як раніше, трішки по хуліганити й вимазати кінчик жіночого носика борошном.

Минуло зовсім небагато часу і ми вже насолоджувалися гарячими палюшками з сиром і сметаною. У Ірини який особливий, секретний рецепт їх приготування. Моя улюблена страва у жінки завше виходила така смачнюча, що хоч пальчики оближи. Повечерявши, як давно вже не вечеряв, я вийшов покурити на балкон. Поки колишня готувала мені постіль, було трохи часу перевести дух й навести лад з думками.

Якось непомітно прийшло усвідомлення того, що настав час міняти своє життя. Я вже немолодий і старість не за горами. А тоді що? Холодна самотність в пустій квартирі, де хоч вовком вий. Вірні друзі, хороші приятелі і просто знайомі це звісно дуже добре, але рано чи пізно та захочеться домашнього затишку і душевного тепла людини котра тебе любить. От тільки де таку людину знайти? Досвід минулого переконливо довів, що в моєму випадку це майже не реально…