2

Цілий день я провів мов на голках. Тільки-но відволічусь від тривожних думок і берусь за роботу, як дзвонить Ірина й діймає одним і тим же запитання чи є якісь новини. Новин на жаль не було, як і не було толку від мене в офісі. Врешті-решт щоб хоч трішки заспокоїти нерви дозволяю собі невеличку перерву. Залишивши приміщення радіостанції за якихось п’ять хвилин опинився в невеличкій затишній кав’ярні.

Філіжанка міцної кави ніскільки не допомогла мені. Навпаки, духмяний напій лише навіяв спогади минулого. Чомусь пригадалися часи двадцятилітньої давності коли я вперше зустрівся з Іриною. Сталося це в такій же маленькій кав’ярні, як і та де сидів зараз. Тоді я з друзями святкували успішне закінчення навчання в університеті. П’ять років наполегливого і виснажливого гризіння граніту науки зробили з мене дипломованого журналіста.

Попереду було незвідане доросле життя, проте тоді я цим абсолютно не переймався. Всі думки в цей вечір займала компанія дівчат, що розташувалася за сусіднім столиком. Вони були молоді та привабливі і теж мабуть щось відзначали. Серед дівчат мені особливо сподобалась одна русявка в червоній сукні. У неї був милий усміх, блакитні очі й дзвінкий голосок. Захотілося поближче познайомитися з дівчиною, запросити на побачення, можливо навіть поцілувати. Тільки спершу було трохи лячно, що така красуня просто прожене.

Два алкогольні коктейлі непомітно прогнали мою непевність та страх. Набравшись рішучості я все ж підійшов до русявки та запросив її на танець. Як не дивно, дівчина не відмовила, і вже за мить ми закружляли під повільні ритми якоїсь ліричної мелодії. Я пригортав русявку до себе, шаленів від її гарячого тіла, п’янів від бузкового аромату дівочого волосся…

Вже під час танцю ми познайомилися. Красуню звали Іриною. Вона з подругами теж відзначали завершення навчання в інституті. Я запропонував об’єднатися нашим компаніям, і вона знову відповіла згодою. Надалі цей вечір ми вже святкували всі разом. Потім я провів дівчину до її додому, біля під’їзду ми довго й пристрасно цілувалися, а на прощання навіть домовилися про наступну зустріч.

Місяця побачень, обіймів і поцілунків було достатньо щоб збагнути, що я по вуха закоханий в Ірину. Ще півроку пішло на те щоб зізнатися їй про свої почуття, заручитися і одружитися. Після весілля я відчував себе найщасливішим чоловіком на світі. Тоді мені казково везло. Наче за помахом чарівної палички у мене з’явилися і красуня-дружина, і робота про яку я так мріяв.

Звісно не обійшлось і без невеличких проблем та труднощів. Радіостанція на яку я влаштувався працювати в той час знаходилася на межі банкрутства. Доводилося, окрім журналістики, займатися ще безліччю різноманітних справ: шукати рекламодавців, допомагати перестарілому бухгалтеру з фінансовими паперами, наводити дружні зв’язки з можновладцями міста і багато чого ще іншого.

Однак я був самовпевнений та енергійний і амбіцій й наснаги мені вистачало. Забувши про все, працював мов віл, зранку до пізнього вечора. Вдома практично не бував, а коли й приходив ледь не опівночі, то буквально падав з ніг від втоми. На молоду дружину вже не вистачало ні часу, ні сил.

Врешті-решт мій ентузіазм і наполегливість принесли свої плоди. Радіостанцію вдалося врятувати від банкрутства, незабаром вона набула популярності в усій окрузі, а згодом я навіть зміг стати її співвласником. Та за все треба платити, і за професійний успіх мені довелося розплачуватися власною сім’єю. Присвятивши всього себе роботі я й не помітив коли втратив кохану Ірину.

Тепер мені не складно здогадатися як все це відбувалося. Дружина практично позбавлена моєї уваги, ніжності і турботи напевне спершу просто нудьгувала та ображалася. Потім, мабуть зі злості, вирішивши мені помститися, знову зв’язалася зі своїми незаміжніми і легковажними подругами. В результаті пішли часті гулянки по нічних клубах ледь не до світанку, з’явилася пристрасть до алкоголю, навколо почали крутитися різномасті залицяльники.

Спершу, весь занурений в роботу, я не помічав цих перемін в характері і поведінці дружини. Коли ж зауважив їх, то змінити щось на краще вже було практично неможливо. Не допомагали ні відверті розмови, ні прохання, ні навіть погрози. На всі мої старання Ірина відповідала, що не бачить нічого поганого в тому, що вона трішки розважається коли мене немає поряд. А ще завше додавала щоб я не сумнівався в її вірності, бо палко і пристрасно кохає вона лише мене одного. І я старався вірити в її слова, та батогом проганяв вагання, підозри і передчуття лиха, що потайки закрадалося в моє життя.

Народження Вероніки здавалося повернуло в наш дім лад, спокій і порозуміння. Дружина, забувши про колишні компанії і залицяльників, всю себе віддавала малій дитині. Вона виявилася чудовою мамою і просто обожнювала нашу донечку. Я вже теж міг більше часу приділяти сім’ї, і робив це з великим задоволенням та радістю. Частенько ми втрьох гуляли по міському парку, або їздили в гості до моїх чи Ірининих батьків. В такі хвилини я відчував себе найщасливішим чоловіком і батьком на світі. Не здивуюся, якщо багато хто з наших знайомих та близьких, нам тоді по-чорному заздрили.

На жаль ця ідилія тривала не довго. Всього лише п’ять років. До тих пір поки донька не пішла в дитсадок. Після цього у Ірини з’явилося багато вільного часу, який вона не знала куди витратити. На роботу жінка не ходила (я достатньо заробляв щоб забезпечити сім’ю) тож щоб не нудьгувати вона врешті-решт знову взялася за старе. Непомітно повернулися колишні подруги, розпочалися давні розваги… Єдина відмінність була лише в тому, що дружина не дозволяла собі пропадати на цілу ніч, та й зі спиртним зав’язала.