Неспокійний вечір

 Здавалося, що день пройде буденно — робота, прогулянка, домашні турботи. Але життя любить підкидати сюрпризи, навіть тоді, коли все ніби звично. Після прогулянки Тетяна занесла Ярослава до будинку, роздягла його, зняла із себе теплу кофтину, тільки хотіла переодягтися,  як почула стукіт у вхідні двері. Серце здригнулося.
– Хто там? — швидко запитала вона, накидаючи на себе теплий халат.
– Це я, твоя сусідка, Регіна! Відчиняй!
Тетяна відчинила двері. З Регінкою у неї були добрі стосунки, тому нічого підозрілого не виникло.
– Ти чого ходиш у мене під будинком? — Регіна налетіла на неї, її тон був різким, очі палаючі.
– Я? — здивовано перепитала Тетяна.
– Так, ти! Я тебе ще раз питаю, чому ти ходиш біля мого будинку?
– Я ніде не ходжу, — спокійно відповіла Таня. Її мирний тон, мабуть, остаточно вивів Регіну з рівноваги.
– Не бреши мені! — піднявши голос, верещала сусідка. — Мені люди з балки сказали…
Тетяна дивилася на її червоні щоки, величезні очі, які здавалось ось-ось вистрибнуть з орбіт. Спокійно, але з різкою ноткою іронії відповіла:
– Мені що, нема чим зайнятись? По-вашому, я покинула сина, перелізла через огорожу, щоб просто подивитись на ваші вікна?
– Не просто! — кричала Регіна. — Ти шпигуєш за мною, підслуховуєш!
Тетяна стояла на верхній сходинці свого порогу і дивилася зверху на сусідку, намагаючись осмислити абсурдність ситуації. Але далі події розвинулися так швидко, що жінка не встигла нічого зрозуміти.
Регіна піднялася на сходинку і замахнулася сокирою. Інстинктивно Тетяна підняла руку, щоб захиститися, але сокира ,все одно, втрапила трохи вище лоба, прям у центр. Болю вона не відчула відразу, адреналін не давав тілу зупинитися. Однією рукою відштовхувала Регіну, іншою міцно тримала сокиру.
– Якщо я її відпущу… — промайнуло в голові, — вона може вбити мене!
Усі думки були лише про Ярослава, який залишиться зовсім один, якщо щось трапиться з мамою.
Сусідка однією рукою била її ліхтариком по голові, а іншою вчепилась у сокиру. Тетяна ж відчайдушно намагалася відштовхнути 150-кілограмову тварину. І раптом вона помітила сусідського сина, що жив навпроти :
– Назар! Назар! Допоможи! — крикнула Тетяна.
Хлопець миттєво підбіг і розтягнув жінок.
– Що ти робиш, сука! — гнівно крикнув він.
– Назарчик! Що ти робиш? У мене нога болить! — здивовано верещала Регіна, падаючи на свій товстий зад.
– Я тебе зараз взагалі тут приб’ю, — розгнівався Назар. — Пішла звідси, щоб я тебе не бачив! Тобі хвилина!
Регіна пішла, погрожуючи.
– Вона тебе вдарила? — занепокоєно спитав Назар.
– Так… сокирою по голові, — відповіла Тетяна. Сили її покинули, сльози потекли самі по щоках. Вона показала гематому.
– Викликай поліцію, — наказав Назар.
Тетяна набрала 102. Приїхали два екіпажі поліції. На світло від мигалок вийшли сусіди, які завмерли, спостерігаючи за сценою. Тетяна хвилювалася за Ярослава, залишеного вдома. Зателефонувала Петрові і, не пояснюючи деталей, попросила поговорити з сином.
Потім повернулася до поліцейських. Все відбувалося хаотично: вони вислухали її, потім сусідів, потім пішли до Регіни, яка спершу відмовлялася відкривати двері. Коли її таки заставили, вона почала плести абсолютно нереальні історії: що сусіди лізли через димар, розхитували ліжко, встановлювала жучки, а Тетяна хотіла спалити її будинок. Поліцейські лише розвели руками:

-Ми тут безсилі.
– Тобто  ви не можете нічого зробити? — здивовано спитала Тетяна. — Вона мене вдарила, а ви кажете, що це ок? Тобто вона має мене вбити наступного разу, щоб ви щось зробили?
Один із поліцейських, трохи розгублено:
– Ну… вона хвора, треба  таким вибачати…
Тетяна втратила терпіння:
– Вибачити можна соціально безпечних людей, а не таких, що кидаються на людей!
Лейтенант тяжко видихнув, перевів погляд на колегу, а потім тихо сказав:
– Добре… присядьте в машину, будемо складати протокол.
Лише після години складання протоколу її відпустили, наголосивши прийти наступного дня. Вона подякувала і поспішила до дому. Ярослав весело спілкувався з Петром — перший вчинок, який розтопив лід, що довгий час окутував серце Тетяни.
Вона розповіла Петрові про все, подякувала і попрощалася, бо вже було пізно. Потім відпросилася у директора з роботи, погодувала сина, почала вкладати його спати. І лише коли кімната спорожніла, Тетяна відчула сильний прилив нудоти. Лише тоді стало зрозуміло, наскільки виснажений її організм. Голова боліла, серце калатало, руки тремтіли. Знеболювальне трохи допомогло, і вона провалилася у важкий, неспокійний сон, де мрії змішувалися з кошмарами реальних подій.