Коли серце нагадує про себе

Понеділок почався рано, близько п’ятої тридцяти. Тетяна прокинулася від звичного шуму у квартирі, повільно розплющила очі й відчула знайоме відчуття втоми, яке не покидало її вже кілька днів. Кава, гаряча і міцна, трохи розтягнула сонливість, а разом із нею прийшли думки про день: школа, уроки, перевірка зошитів, підготовка до наступного дня і, звісно, Ярослав.
Няня мала прийти зовсім скоро. Коли Марина переступила поріг, Тетяна швидко дала всі необхідні вказівки: зварити гречану кашу, нагадала про пюре та запечену  курку у холодильнику, якщо щось буде треба або син плакатиме- негайно телефонувати. Вона глянула на сина, який ще спав,  його обличчя, навіть ,уві сні  було трохи напружене, руки стиснуті  в кулачки. Серце Тетяни стискалося від страху і жалю — кожен його стогін або скручене положення ніжок відчувалося як власний біль. Поговоривши з нянею, вона поспішила на маршрутку — сьогодні вона працювала у міській школі, де навчався син Марини.
Марина, яка вже теж розлучилася і знімала квартиру десь у центрі міста, попросила Тетяну поглянути на оцінки її сина Сашка. Ситуація була складна: чоловік Марини розповів Сашкові, що його мама нібито зрадила його з Тетяниним колишнім, і хлопчик залишився жити з батьком. Марина категорично заперечувала ці чутки, а Тетяна робила вигляд, що їй вірить — інакше це могло зруйнувати довіру, а Ярослав уже звик до неї, в нових людей йому було важко  підпускати до себе.
По дорозі на роботу Тетяна нарешті відписала Петрові на його "Доброго ранку!"
— Доброго ранку!
— Що робиш? — миттєво прилетіла відповідь.
— Їду на роботу.
— Виспалась?
— Так, — відповіла вона, і посмішка стала теплою. Вперше за довгі роки хтось справді цікавився, чи вона відпочила.

-Будеш вільна- пиши!
Маршрутка прибула, і Тетяна повністю занурилася у роботу. Уроки слідували один за одним: перевірка журналу, робіт дітей, підготовка до наступних занять. Телефон залишався непоміченим — думки про Петра відійшли на задній план.
Лише після уроків, повертаючись на маршрутку, вона згадала про нього, але ще не відписала. День минув швидко, але напружено: стомлення стискало груди, думки про Ярослава постійно поверталися.
Коли Тетяна повернулася додому, Ярослав зрадів і відразу почав зазирати у вікно, мов показуючи: «Мамо, візьми мене на прогулянку!»
Тетяна відчула змішання радості і тривоги — стільки справ і турбот на ній, а малий потребував її цілковитої уваги. Марина повідомила, що хлопчик трішки стогнав і погано поїв, хоча в цілому поводився нормально. Тетяна подякувала Марині, і та пішла.
Тетяна погодувала сина, почала одягати його для прогулянки. Ярослав був збуджений і трохи нервовий, кусав руку, так він робив, коли щось його турбувало.
— Знову болять ніжки, синку? — запитала вона тихо, нахилившись над ним.
— Е-ее… — затягнув голос Ярослава, і Тетяна одразу зрозуміла: біль повернувся. Вона ввела знеболювальне, ніжно підтримуючи його, намагаючись розслабити й заспокоїти. Серце стискалося від безсилля — вона не могла взяти біль на себе, лише спостерігала і робила все можливе, щоб йому було трохи легше.
Прогулянка почалася близько шостої. Тетяна, йдучи за коляскою, відчувала втому, що накопичилася за день. Робота, домашні клопоти, турбота про Ярослава — все здавалося нескінченним, але тут, на свіжому повітрі, вона нарешті змогла трохи розслабитися. Серце трохи віддихалося, вона намагалася ловити моменти усмішки сина, його короткі радісні зітхання, дрібні посмішки.
Тільки тоді Тетяна наважилася написати Петрові:
— Вже відпрацювала, ми з сином на прогулянці.
Цікаво, чи сердиться він, що я відповіла лише через п’ять годин? — думала вона. Але на екрані не було жодного натяку на роздратування. Навпаки, турботливі повідомлення: чи поїла, чи стомилася? Це було зовсім нове для Тетяни, адже колишній чоловік ніколи не цікавився її станом, а піклувався лише про себе.
Вони зайшли до куми Марини в магазин. Тетяна пригостилася кавою, пожартувала, трохи поскаржилася на робочі клопоти. І саме тоді підійшов її колишній.
— На, купиш щось малому, — простягнув він тисячу гривень.
— Ти ж стоїш біля магазину, то піди і купи сам, як тато, — відповіла вона м’яко, але холодно.
— Я, що знаю, що він їсть? — обурився колишній. Цією фразою він сказав усе: тато, який навіть не знає, що любить його син. Сміх та й годі.
Тетяна перерахувала все, що любить малий і що можна купити. Гроші не взяла — це були лише понти перед кумою, адже він чотири місяці не згадував про сина, а тут вирішив “показати турботу”. Її  це зачепило: вона хотіла не грошей, а уваги для Ярослава, адже він дуже любив батька. Але уваги вистачило рівно на хвилину: він віддав пакет, цьомнув у ніс і пішов.
Настрій був зіпсований. Ярослав постійно дивився на хвіртку, за якою зник тато. Тетяна поверталася додому, відчуваючи втому і роздратування, але водночас спокій, адже Ярослав заспокоївся і роззирався навкруги. Вечеря, підготовка до уроків — день тягнувся, але вона терпляче виконувала всі рутинні завдання.
Нарешті настала година, щоб укласти малого спати. Тетяна взяла телефон і побачила смс від Петра:
— Ти будеш сьогодні в ефірі?
“Який ефір… — сумно подумала вона, — коли у малого болять ніжки, хоч би поспати вдалося.” Вона все ж написала:
— Незнаю, якщо малий швидко засне. А ти, що вже скучив?
— Так, скучив.
Ця проста фраза зігріла її із середини.
— Що ти робиш? — спитав Петро.
— Кладу малого спати.
— Добре, не заважатиму. Покладеш — напишеш.
— Це може бути нескоро. Лягай спати.
— Я піду спати тоді, коли підеш і ти, — відповів Петро.
Тетяна відчула, що хтось дійсно хвилюється за неї. Її серце трохи розм’якло, втому відчувала менше, з’явилося тепло всередині. Ярослав довго не міг заснути, його зморило лише о третій ночі. І тоді прийшло ще одне повідомлення від Петра:
— Заснув?
Тетяна здивовано подивилася на екран: він досі не спав?
— Так, заснув.
— То добре, і ти вже лягай, бо завтра до роботи. Добраніч!
— Добраніч, — написала Тетяна, і на її обличчі з’явилася легка посмішка. Вперше за довгі роки вона відчула турботу й хвилювання про себе.
“Можливо, є ще нормальні чоловіки… — думала вона. — Можливо, варто спробувати з ним побудувати стосунки? А якщо ні? Якщо це лише слова?..”
Одна частина Тетяни тягнулася до Петра, інша кричала: “Ні! Тобі знову зроблять боляче!” І з такими думками вона нарешті поринула у сон.