Другий подих
Його ніч
Його ніч
Після ефіру тиша стала гучнішою, ніж будь-які слова.
Я лежав на ліжку, дивився в темряву і прокручував той вечір знову і знову, ніби кадри, які ніяк не хотіли зупинятися.
Її сміх.
Світло в очах.
Те, як вона легко жартувала, ніби нікого не боялася.
І водночас — той момент, коли я вийшов. Втеча. Саме так це і відчувалося.
Я взяв телефон.
Відкрив її профіль. Закрив.
Знову відкрив. Прокрутив фото.
Хотів написати. Не знав що.
«Ти була сьогодні дуже гарна» — занадто просто.
«Мені було важко дивитися» — занадто чесно.
«Доброї ночі» — надто порожньо.
Я поклав телефон екраном донизу, ніби так міг утекти від думок.
Не допомогло.
У голові крутилися її слова, її інтонації, навіть ті, що не були звернені до мене.
І раптом прийшло усвідомлення, від якого стало тривожно: я ревную.
Я думав про те, що вона сильна. Про те, що життя зламало її не раз, але не забрало здатності світитися.
І про те, що я боюся — не її минулого, не її життя, а власної невпевненості.
Годинник показував другу ночі.
Сон не приходив.
Я знову взяв телефон.
Набрав одне речення.
Стер.
Набрав інше.
Стер.
І лише тоді зрозумів: найбільше я боюся не відмови.
Я боюся почути мовчання.
Я так і не написав тієї ночі.
Але десь глибоко всередині вже знав: ця тиша — ненадовго.Бо коли жінка торкається серця, мовчання перестає бути безпечним.
#526 в Сучасна проза
#3487 в Любовні романи
#840 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 05.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
