Перший вересневий день

Тетяна сіла в машину Володимира Петровича. Попереду — дорога до школи в селі. Марина залишалася вдома з Яриком, усе під контролем. Тетяна відчувала легкість: літо минуло, відпочинок дав свої плоди, і вона з задоволенням вирушала на святковий день.
— Ну що, літо вдалося? — запитав Петрович, заводячи двигун.
— Нормально, — усміхнулася Тетяна.
— На морі були? — продовжив він.
— На морі? — сміючись, відповіла Тетяна. — Та на зеленому хіба що — на своєму городі. А ви? Де відпочивали?
— На дачі, — похитав головою Петрович. — Нікуди особливо не ходив. Літо пролетіло як завжди, і ТЦКашніки шастають,  хватають кого треба і кого не треба. Мені вже 59, ще рік лишився, воювати вже не хочеться, та й з одним оком біда, трохи сліпий.

— Гарно виглядаєте, — підмітила Тетяна. — Після літа помітно відпочили.
— Та, трохи, — засміявся Петрович. — Залишилося лише працювати, щоб руки не закисли.
Машина тихо котилася селом. Тетяна дивилася на поля, що розкинулися вздовж дороги, і відчувала радість: цього літа вона навчилася просто жити для себе.
— А Марина з Яриком? — запитав Петрович.
— Все під контролем, — коротко відповіла Тетяна. — Більше нічого вона від мене не дізнається, жодних подробиць!

- Правильно,- схвально кивнув головою Петрович,- кожен має робити свою роботу.
Через кілька хвилин вони приїхали до школи. Діти вибігли назустріч:
— Доброго ранку, Тетяно Олександрівно! Ми раді вас бачити! Зі святом вас!
Хтось простягав букет, хтось коробку цукерок, всі говорили одночасно, сміючись і перешіптуючись. У школі панувала святкова метушня: класи прикрашені кульками та плакатами, діти бігають, сміються, готуються до першого уроку.

В учительській було, як у вулику: директор, колеги вітають один- одного, обмінюються усмішками і побажаннями, поза увагою не залишилась і Тетяна.
— Ось так починається вересень, — подумала жінка, спостерігаючи за всім. — Літо залишилося позаду, а цей день обіцяє радість, свято і нові початки.

Діти продовжували бігати коридорами, сміючись і простягаючи Тетяні квіти та маленькі коробки цукерок.
— Тетяно Олександрівно! Ми вас чекали! — кричав один із хлопчиків, майже стрибаючи на місці.
— Зі святом вас! — додав інший, простягаючи букетик польових квітів.
Тетяна сміялася, приймаючи подарунки:
— Дякую, дякую всім! Так приємно вас бачити!
— А у вас канікули були цікаві? — підійшла одна з дівчаток, тримаючи в руках саморобний плакат із написом «Зі святом!».
— Дуже! — відповіла Тетяна, присідаючи до дітей. — А хто може розповісти, що цікаве трапилося влітку?

Діти почали розповідати одночасно, сміючись і перебиваючи одне одного. Хтось похвалився поїздкою на дачу, хтось — новою риболовлею, а декілька сміливців продемонстрували невеликі шкільні експерименти, які встигли зробити самотужки.
— А тепер, — крикнула Тетяна, — давайте трохи заспокоїмось і підемо на свято.
Колеги вже зібралися в актовій залі. Директор піднялася на сцену і привітала всіх із початком навчального року. У руках Тетяни залишалися квіти, але їй було весело і легко — відчуття свободи і відпочинку ще не залишало її.

Після урочистої частини Тетяна провела перший урок. Діти уважно слухали, іноді сміючись над її жартами і жартуючи у відповідь:
— Тетяно Олександрівно! — вигукнув Петрик, розкладаючи на парті смішні паперові «картки із суперсилою». — Сьогодні я дарую вам суперсилу «невидимих очей»!
— І що з нею робити? — посміхнулася Тетяна.
— Всі помилки в зошитах учнів бачити! — відповів хлопчик. Клас реготав.
— А я, — підняла руку Марічка, — дарую суперсилу «швидких відповідей». Тетяно Олександрівно, можете перевірити, хто у нас найрозумніший!
— Добре, — сміючись, сказала Тетяна, — перевіримо разом.
Діти сміялися, підбадьорювали одне одного, і урок перетворився на маленьку гру. Вони змагалися, радилися, жартували — і водночас виконували завдання.

Тетяна пройшла між рядами, підглядаючи, як хтось хитрує, а хтось намагається допомогти сусідові. Клас був наповнений живими емоціями, сміхом і святковою енергією.
— Сьогоднішній день — початок нового року, — сказала Тетяна, посміхаючись. — І я рада, що ми проводимо його разом.
Діти реготали, плескали в долоні, і сміх лунав по класу. День почався святково, весело і енергійно, і Тетяна знала: літо залишилося позаду, а новий навчальний рік обіцяє бути цікавим і живим.