День.

            –   Як ваше самопочуття? –   поцікавився доктор Крамер, виймаючи з вух стетоскоп і ховаючи його в нагрудну кишеню піджака. –   Мені розповіли про вашу нічну пригоду. І мене це неабияк стурбувало. Вас, як і раніше, переслідують примари?

            Поклавши лікоть на низьку спинку дивана, пан Ерсте похитав головою.

            –  Видіння стають реалістичнішими, – зізнався він.

            –   Ви  знову когось бачили? І знову жінку?

            –   Так, але я її не знаю.

            –   Чи не думали ви, що її поява може бути пов'язана з пригніченими сексуальними бажаннями, або, скажімо, фантазіями? –   припустив Крамер.

            –   Ні, –  заперечив чоловік. – впевнений, що ні.   Я ні про що таке і не думаю, тоді як вони вочевидь асоціюють себе зі мною.

            –  Це правда?

            –   Вони звертаються до мене на ім'я.

            –   Вже непогано.

            –   Це нічого не означає, – заперечив пан Ерсте, –  оскільки  вони називають мене зовсім іншим ім'ям.

            –   Ну, любий Альфреде, всьому є пояснення. В дитинстві у вас могло бути прізвисько…

            Поривчасто підвівшись з дивана, пан Ерсте схвильовано заходив по кімнаті.

            –   Ні, це зовсім нічого не пояснює, –  нарешті уклав він. –   Нічого не сходиться!

            –    Що не сходиться? –   Доктор Крамер здивовано підняв брови, і металева оправа окулярів зісковзнула йому на ніс.

            –   Не знаю, як це пояснити з медичної точки зору, але я абсолютно впевнений, що вони приймають мене за іншого. Всі вони! Усі ці жінки, яких я бачу!

            –   Дозвольте дізнатися, за кого? –   поцікавився лікар.

            –   В тому-то й справа, що я не знаю! –   роздратовано промовив пан Ерсте.

            –   Мені здається, ви надто емоційно сприймаєте ситуацію, яка склалася, –   похитав головою  Крамер. –   Адже йдеться, наскільки я розумію, не про реальних людей, а лише про образи, створені вашою фантазією. Бачите, не маючи можливості згадати той чи інший епізод життя, ваша уява заповнює прогалини в пам'яті цим самим відлунням колишніх переживань. Час минає, пан Ерсте. Минає безповоротно. Але кожна його мить –  хочемо ми цього чи ні –  педантично фіксується нашою пам'яттю. І саме уява  дбає про те, щоб буття в наших спогадах в жодному разі не переривалося. Я не можу з абсолютною впевненістю стверджувати, що саме ви бачили  вночі, але прошу взяти до уваги, що той жіночий образ міг і не бути монолітом, як то здається на перший погляд. Він цілком міг бути складений із безлічі фрагментів.

            –  І що це значить? –  насупився пан Ерсте.

            –  Тільки те, що ваша пам'ять могла привласнити йому характери та вчинки людей, яких ви знали особисто, а також приписати риси, узяті з найрізноманітніших джерел – наприклад, книг, які ви прочитали, або фільмів, які подивилися. Людський мозок здатний створювати химер, використовуючи великий спектр найрізноманітніших спогадів. Подумайте про це. І, заради Бога, не примушуйте себе згадувати. У вашому випадку будь-який примус лише зашкодить здоров’ю. Зрештою, вам може лише здаватися, що ви воскрешаєте події вашого минулого, хоча вони будуть нічим іншим, як грою уяви.

            –  Мені хочеться вам вірити, –  вагаючись, промовив юнак. –   Але щось підсвідоме підказує, що у всіх цих видіннях криється якийсь сенс і всі вони взаємопов'язані.

            –   Але ж чи не ви тільки-но казали, що всі ці жінки приймають вас за іншого? З огляду на це,  ваше останнє твердження звучить безглуздо…

            –  Так, ваша правда, у цьому немає сенсу…. –  пошепки повторив пан Ерсте і раптом підняв голову. –  Клянуся вам, саме  цю  фразу я чув сьогодні вночі! Від неї... Від Гелі Раубаль!

            –  Гелі Раубаль? –  доктор Крамер підібгав губи.

            –  Вам знайоме це ім'я?

            –  Я ніколи його не чув раніше, – твердо відповів Крамер.

            Пан Ерсте важко опустився на диван і втомлено знизав  плечима. Кров відлила від його щік.

            –  Повірте, Альфреде, я –  ваш найкращий друг, – вкрадливо промовив лікар. – Тому прошу вас не нехтувати моєю порадою. Якщо минуле наздоганяє людину раптово, часто вона виявляється до цього не готова. Але якщо колись пережите приймати, так би мовити, по чайній ложці, весь процес перетворюється на поступове прийняття себе колишнього. І не вірте всьому, що бачите!  Видіння цілком можуть виявитися неправдивими.  

            –  У що ж тоді мені вірити? –  розгубився пан Ерсте. – Як відрізнити факти від вигадки?

            – Нічому й не вірте! –  Порадив доктор Крамер. –  Ви пережили друге народження. А отже, вам випав унікальний шанс почати все з чистого аркуша. Живіть днем сьогоднішнім, адже ніхто не знає, що готує нам навіть найближче майбутнє.

            – Але я хотів би згадати…

            – Це станеться або згодом, або раптово, або взагалі ніколи. Жоден з варіантів не повинен вас лякати. Ймовірно, що вам ніколи не вдасться скласти цільну оповідь свого минулого життя, тож доведеться  задовольнятися лише деякими його епізодами. І в цьому ви будете схожі на будь-яку іншу звичайну людину, яка дбайливо зберігає тільки найяскравіші спогади і забуває все несуттєве. Наприклад, я чудово пам'ятаю день свого весілля, хоча це було чверть століття тому, але не можу сказати, яку пару черевиків одягав минулого вівторка. Та це мені й не потрібно. Я не хочу пам'ятати всього, і вам не раджу. Тож, знаєте що? Боріться з нудьгою. Саме вона зазвичай навіює людині сум  і нездійсненні бажання. Займіться якоюсь творчою справою, яка вимагатиме  від вас максимальної самовіддачі. Творчість –  великий лікар, що зцілює як фізичні, так і психічні недуги. До речі, як ваші успіхи у вивченні живопису?

            – У мене немає хисту до малювання, –  похитав головою пан Ерсте. – Як і бажання ним займатися. З більшим  задоволенням я зайнявся б фотографією.