Глава 12. Те, що повертається з минулого

Після того дня Олена не знаходила собі місця.
Минуло вже два дні.
Два довгих дні.
Але варто було їй заплющити очі, як вона знову опинялася в тому кабінеті.
Знову бачила його погляд.
Відчувала його близькість.
І той момент, коли ще секунда — і все могло змінитися.
Вона намагалася переконати себе, що це нічого не означає.
Що дорослі люди іноді помиляються.
Що емоції проходять.
Але брехати собі ставало дедалі важче.
Субота
Сонячний ранок видався теплим і тихим.
Після сніданку діти буквально витягнули її на прогулянку.
— Мамо, обіцяла парк!
— І морозиво!
— І атракціони!
— Добре, добре, — сміялася Олена. — Але якщо після цього ви втомитеся, я не винна.
Вона дивилася на синів і відчувала, як потроху відпускає напруга останніх днів.
Поруч із ними світ завжди ставав простішим.
Зрозумілішим.
Безпечнішим.

Біля кіоску з кавою вона почула знайомий голос.
— Схоже, морозиво сьогодні знову перемагає.
Серце пропустило удар.
Вона навіть не одразу обернулася.
Максим.
У світлі сонця він виглядав зовсім інакше, ніж на роботі.
Без офіційності.
Без ролей.
Просто чоловік.
І від цього ставало ще складніше.
— Ви нас переслідуєте? — спробувала пожартувати вона.
— Починаю думати те саме про вас.
Його усмішка була легкою.
І саме ця легкість діяла на неї найнебезпечніше.

— Максим! — першим впізнав його Данило.
Олена здивовано підняла брови.
— Ти пам'ятаєш?
— Він же начальник, який їсть морозиво.
— Серйозне досягнення, — засміявся Максим.
За кілька хвилин вони вже сиділи за столиком біля маленької кав'ярні.
Діти їли морозиво.
Максим слухав їхні історії так уважно, ніби вони були найважливішими людьми на світі.
І саме це зачіпало Олену найбільше.
Не красиві слова.
Не компліменти.
А ця здатність бути поруч.
Щиро.
Без удавання.

Олена дивилася на синів.
На їхній сміх.
На те, як Данило щось захоплено пояснює Максиму.
І раптом впіймала себе на дивній думці.
Вони виглядали...
Добре разом.
Занадто добре.
Настільки добре, що це навіть лякало.
Бо її серце починало малювати картини майбутнього, на які вона не мала права.
І саме в цей момент вона почула знайомий голос.
— Цікаво.
Усередині все похололо.

Вона впізнала цей голос раніше, ніж побачила його.
Колишній чоловік стояв за кілька метрів від них.
Трохи старший.
Трохи втомленіший.
Але той самий.
Чоловік, який колись пообіцяв бути поруч завжди.
І який одного дня пішов.
Просто пішов.
— Сергію... — тихо сказала вона.
Діти одразу підскочили.
— Тату!
Максим завмер.
У грудях щось неприємно стиснулося.
Він ніколи раніше не бачив колишнього чоловіка Олени.
І чомусь уявляв його зовсім інакше.

Сергій обійняв синів.
А потім перевів погляд на Максима.
І одразу все зрозумів.
Не потрібні були слова.
Не потрібні були пояснення.
Чоловіки дуже добре бачать такі речі.
Особливо коли йдеться про жінку, яка колись була твоєю.
— Не представиш? — усміхнувся він.
Усмішка була ввічливою.
Але очі залишалися холодними.
Олена відчула, як напружується кожен м'яз у її тілі.
— Це Максим. Ми працюємо разом.
— Разом? — повторив Сергій.
Занадто повільно.
Занадто уважно.
Максим спокійно простягнув руку.
— Приємно познайомитися.
Сергій потиснув її.
Міцніше, ніж було потрібно.
І обидва це зрозуміли.

Максим дивився на чоловіка навпроти і відчував дивне змішання емоцій.
Ревнощі.
Роздратування.
І ще щось.
Співчуття до тієї жінки, яка зараз стояла між ними.
Бо він раптом побачив, як змінилася Олена.
Її плечі напружилися.
Погляд став настороженим.
Наче поруч з'явився біль, який вона довго ховала.

Найбільше  лякало Олену навіть не те, що Сергій тут.
А те, що він побачив їх разом.
Побачив, як вона сміялася.
Як дивилася на Максима.
Побачив те, чого вона сама ще не наважувалася назвати.
І вперше за довгий час їй стало страшно.
Бо минуле раптом стояло перед нею живе.
А майбутнє сиділо поруч за столиком.
Перед бурею
— Треба буде якось поговорити, — сказав Сергій, дивлячись на Олену.
Його голос був спокійним.
Але вона знала його занадто добре.
За цим спокоєм завжди щось ховалося.
— Побачимо, — коротко відповіла вона.
Сергій кивнув.
Потім ще раз глянув на Максима.
І пішов.
Але Олена вже відчувала.
Це була не випадкова зустріч.
Це був початок чогось нового.
І дуже непростого.