Глава 4. Те, чого він не знав

Після історії з тканиною минуло кілька днів.
Олена намагалася не думати про нового керівника. Роботи вистачало, а вдома чекали діти, уроки, вечеря та сотні дрібних справ.
Проте вона все частіше ловила себе на тому, що помічає його присутність.
Максим не був схожий на попередніх начальників.
Він не сидів увесь день у кабінеті. Ходив цехом, розмовляв із працівниками, сам перевіряв замовлення й ніколи не кричав.
І це дивувало.
Того дня зміна закінчилася пізніше.
Олена нервово поглядала на телефон.
На екрані вже світилися три пропущені дзвінки від старшого сина.
— Усе гаразд? — почувся поруч голос Максима.
— Так.
— Не схоже.
Вона зітхнула.
— Просто запізнююся.
— Кудись поспішаєте?
— За дітьми.
Максим завмер.
— У вас діти?
— Двоє синів.
— Двоє?
У його голосі прозвучало щире здивування.
Олена навіть усміхнулася.
— А що вас дивує?
— Не знаю... Просто не очікував.
— Чого саме?
— Що ви мама двох дітей.
— Це комплімент чи образа?
Максим засміявся.
І вперше Олена побачила, як змінюється його обличчя, коли він сміється.
Наче стає молодшим.
— Комплімент, — відповів він.
— Добре. Бо я вже хотіла образитися.
Вони вийшли з цеху разом.
На вулиці починався теплий літній вечір.
— І скільки їм років? — запитав Максим.
— Молодшому шість, старшому вісім.
— Важко самій?
Питання було простим.
Але від нього щось защеміло всередині.
Зазвичай люди не питали, як їй.
Переважно всі цікавилися лише тим, чи справляється вона.
— Буває по-різному, — тихо відповіла Олена.
— Але справляєтесь.
— Доводиться.
Максим подивився на неї уважно.
І раптом зрозумів, чому вона така вперта.
Чому завжди бореться за свою думку.
Чому не дозволяє собою керувати.
Життя просто навчило її бути сильною.
Біля воріт підприємства вони зупинилися.
— Гарного вечора, Олено.
— І вам.
Вона вже зробила кілька кроків, коли почула:
— До речі...
Олена озирнулася.
— Ви хороша мама.
На секунду їй здалося, що вона почула неправильно.
Такі слова їй говорили дуже рідко.
Особливо дорослі.
Особливо чоловіки.
— Звідки ви знаєте? — усміхнулася вона.
— Бо навіть зараз ви хвилюєтеся не за себе.
Максим кивнув на телефон у її руці.
Олена опустила очі.
І вперше за довгий час відчула дивне тепло всередині.
Ніби хтось помітив те, що вона так старанно приховувала від усього світу.
Втомлену жінку, яка просто дуже любить своїх дітей.
І дорогою додому вона раптом усвідомила, що думає про нового керівника значно частіше, ніж варто було б.