Перший сніг

Кажуть перед смертю людина бачить все своє життя. На справді це не так. Проноситься лиш найбільш яскраві та емоційні моменти.

Міюко зрозуміла це, коли наважилась виграти марафон у жовтого листка, що падав з гілки. Височенний каштан майже досягав вікон п’ятого поверху. Міюко стояла на балконі восьмого і спостерігала як вітер рвучким поривом зірвав з верхніх гілок неживий листок.

Міюко перегнулась черз підвіконня, схватившись за металевий відлив. Один рух і відстань до листка стрімко зменшується.

Зима

– Звісно сніжинкою! – вузькі, ледь розкосі мамині очі здивовано розширились – Ким ще ти можеш бути на своєму першому новорічному святкуванні? Міюко японською, це красивий сніг. Ти народилась сонячного снігового дня. Сніжинки розміром з яблуко так яскріли, що в людей навіть сльози бриніли.

Зі святкуванням не склалось. Вітька із сусіднього під’їзду льодяною сніжкою поставив дівчині такий синець, що тиждень не виходила з дому. А малесенька гуля над правою бровою залишилась на все життя.

Листок пролетів вгору.

Весна

– Мікі, завтра випускний, я хвилююсь, ура, ну нарешті свобода – надшвидкісний потяг із телефонної трубки проносив слова–вагони Свєтки – сукня, зачіска. А ще сьогодні ввечері репетиція. Будемо танцювати. Твій Сергій, красень такий. Кажуть, йому батько мерседеса після випускного подарить. Яка ви гарна пара. Я аж заздрю…

Випускний відбувався без Міюко. На репетицію прийшов випивший Вітька і побив Сергія. Міюко намагалась втрутитись у бійку, та оступилася, вивихнула гомілку.

Бордюр набув чітку форму куба.

Літо.

– Майка, ну шо целкою прикидаєшся? – зернята переконання Ірки – однокурсниці, политі Бір–Міксом, давали перші сходи в консервативному ґрунті Міюко – Ось скажи, на фіга філологу інформатика? Запам’ятовуй, кожну суботу Кирило Іванович, хоч який він на фіг, Іванович? Старше років може п’ять лише. Ну от, ввечері Кирило, в «Капризі», підходиш, граєш очима, показуєш ніжку. Вчити тебе чи, що? І все буде тіп–топ! Все через те що ти йому сподобалась. А тут така справа, що інфу інакше нізащо не здаси. Не ти перша складеш йому екзамен в ліжку. Мужик він, кажуть норм. Радій в решті решт, що не якийсь збоченець. Фігня питання!

Але в суботу виявилось, що Кирило Іванович в лікарні зі струсом мозку, переломами носу і щелепи. Поліція підозрює Вітьку.

Залізобетон прийняв в свої пружні обійми Міюко.

Осінь

– Кохаю, звісно кохаю – каже начальник відділу Степан Гаврилович, наче заколочує цвяхи в кахельну плитку – але не можу я зараз покинути їх. Зрозумій, старша вступає в інститут, молодшу треба на море звозити – хвороблива вона в мене. Та й у дружини зараз складності. Як я їм повідомлю про тебе? Що ж я зовсім подонок? В решті решт, а що тобі не вистачає? Премії, квартиру ось зняв для нас. Ні, ти не думай, я потім якось все розрулю. Потерпи ще трішки, а на роботі, ні гу–гу, бо вже дивляться скоса. А в мене ж підвищення намічається, треба щоб ані тіні на репутацію. Маєш розуміти, в решті решт – не на часі нам світитись.

Залізобетон розімкнув свої обійми і виштовхнув Міюко вгору. Обриси бордюру втратили чіткість. Листик, що падав, на мить закружляв у повітряному вихорі.

Міцні, грубі руки безцеремонно схопили Міюко за лікті. Розвернули.

Свідомість повільно поверталась із віртуального польоту в реальність. Ні Міюко наче з вирви минулого життя хтось дивився, і беззвучно як риба, відкривав і закривав рота.

– Дурна, яка ж ти дурна! – прочитала Міюко вустами. В душу закрались умиротворення і світло. Самотній промінчик пробився через затягнуте важкими хмарами небо. Вікно заблищало.

Міюко закрила очі і відчула обережний поцілунок в гулю над оком. Лобом покотились краплі.

– Вітька ти плачеш?

– Ні, це перший сніг.