Idea-book

Ти ба! Які люди. Кажуть, що при зустрічі заведено вітатись, та не цього разу. Фіг вам! Не треба, не треба так гидливо кривитись, типу фу, яка грубість. Знаю, ти можеш і не так висловитися, якщо треба. А знаєш треба! Інколи дуже навіть треба.

Ти чого сюди прийшов? Похмелитись? Так замов пивця, чи ще щось. А тим часом роззирнись, наче шукаєш свого співчарочника, ну товариша по чарці, якщо по вашому, по інтелігентному. Він вже тут. Застряг просто у вбиральні. Хреново йому після вашої пиячки. Айтішник, що з нього візьмеш?

Отже, кого бачиш?

Бородатий пенсіонер-забулдига, в клітчастому картузі. Через столик від нього п’яненький хлоп, із зайвими кілограмами. За столом біля стійки, ведуть бесіду ще двоє чоловіків середнього віку. Один високий, сутулий. Другий худий, лисий.

Ну і це все? Все, що ти можеш сказати про цих людей?

Ось як треба. Вчись.

Забулдига – професор, викладає літературу. Як і багато хто з високоосвічених людей, він не париться про свою зовнішність.

Хлоп зі стратегічним жировим запасом – вебмайстер, власник кількох популярних майданчиків в інтернеті.

А згорблено-лисий дует, то колеги. Високий – Чайнов Сергій Анатолійович, начальник районного відділу місцевої поліції. Худий – Каришевський Степан Ігоревич, заступник Чайнова.

Тепер, після «знайомства» нумо слухати:

– Нащо, Стьопа, тобі ця хрінь? Знову ж таки, мене підставляєш. А якщо завтра адвокат приведе якусь соску, яку Козлов драв в той момент з великим старанням і глибокою пристрастю.

– Та нема алібі у нього! Під час викрадення професорської шкоди, Козлов Костянтин Юрійович, щойно приїхавши з країн Євросоюзу, лежав під наркотичним чадом, дома. Один! Експертиза, звісно, знайде в крові наркоту. Але, для нашої версії це тільки на руку.

– Для твоєї, Стьопа, для твоєї версії. Я ще не вирішив впрягатись мені чи ні.

– Не вирішив він! Що тут рішати? Без цього Кості, район лиш чистішим буде…

– Не кричи… Ладно, умовив, топи гниду.

Скажеш всі мєнти однакові? Не швиди. Ти місцеву газету сьогодні дивився? Звернув увагу на некролог по річниці смерті Нефьодової Юлії?

Юля – племінниця Каришеського, рівно рік тому наїлась пігулок. Врятувати не змогли. Довго тоді обговорювали цю подію. Добра була студентка, красуня з пристойної родини й на тобі, самогубство. Спина та сідниці сполосовані. Каришевський приховав тоді це від начальства та від преси.

Про ці шрами за хвилину. Зараз, пригадаймо на хвилинку, що з нами тут в залі є ще вгодований вебмайстер. Це Гришка. Він був закоханий в Юлю. А Юля, як це часто відбувається з пристойними дівчинками, прямо сохла по Кості Козлову. Да–так. По тому самому, що вчора його пов’язали, за начебто, викрадення автомобіля. До речі, ця машина належить оон тому професору — забулдизі, якого звуть Колодін Себастьян Умбертович. Відчуваєш інтригу?

Повернімось до шрамів. Сталось це трохи понад рік тому. Юлі сімнадцять. Вона студентка першого курсу педагогічного. Батьки у неї бізнесмени по нещастю. Коли в їх НДІ перестали платити гроші, вони пішли в, як тоді казали чолноки. Купи оптом подешевше, продай поштучно з вигодою. З часом відкрили бутик, ну як бутик? Бутичечок точніше, та все ж матеріальна сторона наладилась. Але серце прагнуло в науку. Тому вони пообіцяли собі, що єдина дочка буде жити таким життям, яке буде до душі. Незалежно від фінансових перспектив.

Юля хотіла посвятити себе літературі. Поступила на викладача мови та літератури. Писала вірші. Її поезію помітив Себастьян Умбертович. Юля стала постійним учасником його літературного клуба. Коли Юля вперше прочитала там свої вірші, Умбертович відчув забуту ерекцію.

Так, ерекція. Встав у нього на вірші. І таке буває. Він вирішив допомогти юному талантові. Тільки не треба кривитись. Не було в нього на думці ніяких збочень, як і будь-якого іншого прихованого підтексту.

Отже, Юля живе як підказує серце. Це добре. Погано, що воно, серце, розташовано далеко від мозку. Мозок кричить, що Гришка гарний і добрий. А серцебиття пришвидшується від Кості Козлова. Високий, плечистий, бритий налисо в  закачаних джинсах і високих ботах здавався Юлі дуже брутальним та романтичним.

Ріс без батька. Мати залишилась без роботи, коли Костику було шість. Почала пити. Тоді вона ще була симпатичною тридцятирічною жінкою. Чоловіки змінювались часто. Більш ніж на два-три місяці ніхто не затримувався. Кожний наступний кавалер був гірше попереднього. Костя з дитинства побачив багато лайна. П’яні оргії, бійки, істерики, безсилі мєнти та злі сусіди, все це стало для нього звичним фоном. В дванадцять Костя вистрілив новому залицяльнику в ногу із саморобного пістолета. Матері прислонив до скроні ствол і змусив пообіцяти зав’язати з горілкою.

Того ранку Юля, вирішила поговорити з Костей. Тому після уроків вона відмовилась від пропозиції Гриші проводити її до дому. Щоправда, той все одно поплівся слідом.

Костю зустріла біля недобудованої п’ятиповерхівки. Якщо придивишся у вікно, побачиш її кут.

– Костянтин – покликала вона – Ви ж Костянтин?

– Ну

– Мені потрібна ваша допомога. Тут така справа, я зараз хочу написати вірш в стилі нуар. Шукаю щось відповідне для натхнення…

– Що треба?

– Я подумала, що покинуте будівництво – це дуже атмосферно. Але самій страшно. Чи складете мені компанію?

– Ти типу мене клеїш? Ну ходімо.

Погулявши по дому з пустими вікнами-очницями та місцями перекриттям що рухнуло, Юля відважилась на активні дії. Навмисне спіткнувшись вона впала на Костю. Той інтуїтивно підтримав її, а вона потяглась губами в пошуку поцілунку. Поцілувались. Юля відчула присмак пива і диму. Їй це здалось дуже спокусливим і вона міцніше притислась до хлопця.

Костя, відчувши як схвильовано тремтять губи Юлі, побачив картинку з дитинства. Мати лежить гола й п’яна, а черговий хахаль облизує їй груди, не соромлячись дитини. Наступним спогадом став момент саме на цьому будівництві, коли він прибиває цвяхами до дошки бездомну дворнягу і душить її шкіряним ременем. Цей ремінь і зараз на ньому.