Чудеса поруч

-Йє-єес! Нарешті – радісно крикнув Єгор, коли почув, що з батьком їдуть до бабусі.

І почав моститись на переднє пасажирське крісло автомобіля.

- Куди, це ти? А ну, швидко назад – зупинив хлопця батько.

- Ну па? Ну там нічого не видно. Я не хочу…

- Бігом, я сказав. Часу зовсім нема.

Єгор опустивши голову підійшов до задніх дверцям «Рено». Відчинив, заліз з ногами на сидіння.

Дещо від’їхавши від дому, батько повернувся до важливої розмови:

- Єгор, ти вже дорослий. Перший клас закінчив – маєш розуміти, що не все в житті дозволено. Є багато в світі речей, які хочеться, але не можна. Є якісь правила, обов’язки…

Єгор пригадав півня, що живе у бабусі і вміє монотонно і важливо ко-ко-тати, щойно хтось зайде на пташиний двір.

«Добре що є літо. І є бабуся»

Єгор посміхнувся, коли уявив майбутню зустріч з бабусею:

- Який же ти худий – плескає в долоні баб Оля – зовсім за дитиною ніхто не дивиться. А сама непомітно підморгує Єгору. І стає помітним, що бабуся зовсім ще не стара. А зморшки в неї, бо всі бабусі мають зморшки.

Єгор зловив сонечко, з чорними крапками на червоних крилах, що залетіло у відчинене вікно. Погрався вибудовуючи пальцями сходинки. Випустив у вікно:

       Два сонечка я знаю:

       Мов куля золота,

       Одне у небі сяє,

        А друге ось літа.

        За сонечком маленьким

         Біжу я навпростець.

         Ловлю його у жменьку,

         Мов сонця промінець.

         - Боятися не треба,

         Лети собі у світ

         І сонечку на небі

         Мій передай привіт [1]

 - Па, па, глянь на небо!

- Ну і шо там? Небо як небо – примружився батько задерши голову

- Яке чисте. І блакитне. Жодної хмаринки

Батько знайшов в дзеркалі сина, потім ще раз глянув на небо. Хотів пояснити, що коли з ним розмовляють старші, то слід слухати уважно, а не хмаринки на небі шукати. Промовчав. Потім з’їхав с траси на грунтову дорогу. Поїхав на луг. Зупинив машину і достав покривало. Розіслав, ліг горілиць, запросив Єгора.

Трохи полежавши Єгор побіг за метушливою бабкою. Побачив жука, що безпомічно борюкався догори дригом – допоміг. Із суворим джмелем не став зв’язуватися. А от з польовою мишею склалась розмова про життя. З’ясувалось в неї в норці мишенята, тож доводиться цілий день носитись полем – добувати їжу. А ще треба встигнути і на зиму запаси зробити. Так що, ніколи їй тут довго базікати. Треба бігти!

Батько весь цей час лежав і дививсь вгору. Тільки тонесенькі соковито-зелені травинки розрізали ідеально нанесену світло-блакитну фарбу на полотно неба.

Коли захеканий Єгор підбіг до батька, той простяг руку, щоб хлопець допоміг піднятись. Єгор так міцно стиснув долоню, що папа навіть охнув.

[1] вірш «Сонечко» автор П.Мостовий