Надія

Надія – це те саме, що допомагає людині крокувати дорогою життя, допомагає встати й піти далі, коли здається що ти вже не зможеш встати з колін, що більше немає сил навіть на те що дихати. Надія – це віра на краще навіть коли твоє життя розбите на уламки. Надя людина віру і надію якої дуже важко, мабуть, навіть не можливо. Її не можна розчарувати, бо вона нікому так просто не довіряла. І звідки вона могла знати що з нею станеться? Надія Нестеренко приїхала в Київ кілька місяців тому з єдиною ціллю змінити своє життя, втілити свої мрії. Єдине чого зараз вона хотіла це поступити в консерваторію і вивчитись, щоб в майбутньому виходити на сцену і бути Королевою танців, для цього їй треба було лише опинитись тут. Насправді вона вагалась, але правда про яку вона дізналась розставила все на свої місця. Все почалось тоді коли Наді було десять років. Її батьки тоді розвелись. Відтоді Надя не бачилась з батьком. Проте люди та й сама Надя вважали що так буде краще, адже жити постійно у сварках і страху було дуже важко. Коли Марія і Миколай – так звуть батьків дівчини, приходили додому то дім перетворявся на поле бою. Вони постійно сварились, не могли жити мирно, знайти спільну мову і бути разом. Тому єдиним виходом стало для них розлучення. Перший крок зробив Микола, Надя як сьогодні пам'ятає те що було в той день. Коли вона прийшла зі школи додому, то побачила батька, який збирає речі та мати усю в сльозах, вона чула їх розмову, проте сенс цієї розмови зрозуміла лише з роками. Вона просто стояла і слухала розмову, не розуміючи нічого. Куди іде тато? Чому плаче мама?

-Миколо ну куди ти ідеш? Ми ж одна родина
-Так родина. Ми вже і повечеряти нормально, разом не можемо. Каву випити не посварившись для нас вже проблема. Я не хочу так жити, думаю ти теж

-А дитина? Що буде з нею?

-А що дитина, буде рости як росла. Ми будемо з нею бачитись, я ж не відмовляюсь. Для цього нам не треба бути одруженими. Розумієш?
-Причина тільки в цьому? Тільки в наших сварках? Ти хочеш щоб я в це повірила? – з сльозами на очах говорила Марія, на що Микола з сумом відповів
-Ти права причина не тільки в цьому. Причина в тому що ти мені більше не цікава, я тебе більше не кохаю.-Ти не дала спокою ні мені, ні собі. Мені набридло. Я йду туди де я буду спокійним і щасливим

-Чудово, іди

Микола пішов, Марія не стала ні молити його, ні просити, щоб він залишився. Вона зачинила за ним двері продовжила жити без нього. Через місяць вони розвелись без усіляких вимог і претензій один до одного. Врешті решт вони зрозуміли, що так жити не можна. Батько Надії не став довго чекати одружився у друге вже через два місяці. Мати Надії дуже болісно це перенесла. Розлучення, другий шлюб колишнього чоловіка і вона залишилась сама з десяти річною дитиною на руках. Однак не довго жінка горювала. Вже через рік Марія і сама вийшла заміж у друге. Чоловік її, який як вона сподівалась буде їй опорою тільки жив на її рахунок. Надю, на той момент ще маленьку дівчинку вітчим не злюбив.

-Це не моя дитина, я не зобов'язаний її любити. Її батько, який обіцяв з нею бачитись за цей період часу навіть не подзвонив не разу. Я повинен за нею дивитись?

Марія терпіла нарікання щодня, роками, але не розводилась, хоча чоловік продовжував жити для себе за її рахунок і його не хвилювало де і звідки вона бере гроші і як закриває їхні борги. Надія дуже сердилась на маму, її гнів зростав ще більше з плином часу. Цей період свого життя дівчина вважає найгіршим. Адже вона жила в постійному страху і в стані сімейної війни. В той час як дитинство має бути найщасливішою порою людини, яке наповнене посмішок і чудес. Микола і Марія довго намагалися приховати розлади в родині, однак їм це не вдавалось. Надія хоч і мовчала, але все бачила, знала, чула і розуміла. Тому приховати те що їх родина розсипалась, а шлюб розпався не вдавалось. Хоча при дівчині Микола і Марія ніколи не сварились, Надійка завжди була свідком їх сварок. Просто вони були настільки злі і настільки зосереджені на сварці і власних почуттях, що не помічали того як вона опинялась поруч з ними, на жаль це було так. А так при дівчині вони грали в щасливу сім'ю. Будучи впевненими що дочка ні про що не здогадується. В цьому маленькому, нічим не примітному містечку все всі швидко дізнавались, тому це теж є причиною того що вони не змогли приховати «тріщину» в шлюбі. Тому коли Марія почала тільки зустрічатись зі своїм другим чоловіком, то плітки були тільки про них. Це не зупинило жінку і вона продовжувала таємні зустрічі з чоловіком. А вже через вісім місяців вони одружились. Коли це сталось стосунки Марія з дочкою зіпсувалися. Надя звичайно не виправдовувала батька, він одружився через два місяці. Мати теж найшла йому заміну. Вони швидко забули один одного наче і не були знайомі. Це робило Наді боляче, тим паче що вітчим її ніколи не любив, хоча перший час удавав що вона йому дорога, а потім почав показувати своє справжнє обличчя. Та він мав рацію, Надя не його дочка, а він не її батько, тому вони обидва не зобов'язані були один одного любити. Хоча мати і намагалась примирити обидві сторони. Все пережите просто здавалось поганим сном і не вкладалось в голові дівчини. Не вкладається і досі. Так і пройшли місяці, роки. Цілих вісім років дівчина жила в самісінькому пеклі разом з вітчимом і матір'ю. Її вітчим часто залишав голодною. Її за часту годували лише раз на день. І то не самі, занадто затратно, їй давали гроші, щоб вона з'їла якусь булочку в школі і купила якусь пляшку води. Надя ті незначні кошти не витрачала неї. Дівчина пішла у свою кімнату і гучно грюкнула дверима, жінки так розговорились, що навіть не почули. Тим часом Надя намотувала круги по кімнаті

-Зраджував! Мій батько зраджував моїй матері. Одружився ледь не одразу після розлучення. Ненавиджу! Вони один одного варті! Ненавиджу обох!
Крикнула дівчина й взявши вазу кинула її на підлогу, ваза впала на підлогу і з тріском розбилась.

-Ще й подружкам розповідає. Про таке мовчати треба.

У Наді з очей покотилися сльози і вона закривши обличчя руками сіла на ліжко
Саме в той час на звук прийшла її мама і забігла в кімнату

-Надю, доню, що сталось? – мовила занепокоїно жінка і глянула на розбиту вазу, а тоді знову на доньку –Ти в порядку? Не поранилсь?
-Припини удавати, що тобі є до мене діло
-Про що ти говориш? Звичайно є. Ти моя дочка. Розкажи, що тут сталось

-Нічого не сталось. – зі злістю глянувши на матір відповіла дівчина

-Чому ти так дивишся? І що ти взагалі твориш? Нащо речі ламаєш? Їх вина в чому?

Дівчина гнівно вдарила руками об ліжко і піднялась

-Вірно, в речей вини немає. В усьому винна ти і винен батько. Ви й саме ви перетворили моє життя на пекло. Все дитинство я провела у ваших сварках. Моя найкраща пора – дитинство і воно прийшло в страху і переживаннях.
-Ти…?
-Так, я. Я все знаю і розумію, бачу і чую.
Надя засміялась, хоча її очі були повні сліз
-А що ти думала? Що я нічого не помічаю? Ось це і є проблема ваша, дорослих. Ви думаєте, що якщо перед вами дитина, то ви можете приховати усе і замість правди змусити нас повірити в те, щоб ви самі хотіли щоб ми повірили. І ми удаємо, що віримо і взагалі не знаємо що відбувається, проте це не так.
-А тепер залиш мене саму
-Надь…
-Залиш мене, я хочу побути сама. Іди! – крикнула вона і вказала рукою на двері. Після чого Марія мовчки вийшла. Надя закрила двері на ключ.
-Дуже здивувалась, мамо? Ну, а що вона думала? Що з їхніми сварками які не те що я, вся вулиця чула, можна щось приховати? Це дійсно смішно.
Дівчина ходила по кімнаті, потім зупинилась і задумавшись поглянула в сторону вікна, вона наблизилась до вікна і вдихнула свіжого повітря

-Я більше не можу тут залишатись, я піду з цього дому і почну своє життя, таким як я його бачу. А для цього мені треба врятуватись від цього дому, від міста без перспектив, від цієї «сім'ї». Одним словом від цього пекла й однієї суцільної фальші. Прийшов час діяти Надю, ніхто не врятує тебе і твоє життя крім тебе самої.
Надя так і зробила, вона зібрала речі та посміхнувшись мовила сама до себе
-Моя остання ніч тут. І вперед на зустріч своїй мрії.

Решту дня дівчина провела у своїй кімнаті. Хоча Марія і кликала дочку, поговорити хотіла, проте Надя не хотіла слухати. Вона все для себе вирішила. Наді здавалось, що ця ніч безкінечна, вона тривала дуже довго. Усю ніч дівчина не могла спати, вона чекала ранку аби вирушити в дорогу. Марія хотіла поговорити з дочкою, спробувати щось зробити й тому прокинувшись рано вранці вона вийшла з кімнати і зачинивши двері хотіла пройти в протилежну кімнату, кімнату Надія аби поговорити, однак тільки вона підійшла до дверей кімнати юначки як та вийшла з кімнати з дорожньою сумкою в руках. Такого жінка не чекала побачити, це стало для неї сюрпризом. Жінка поглянула на дочку і мовила
-Доню що відбувається?
-Я йду
-Як йдеш? Куди? Нікуди ти не йдеш
-Мамо ми й так достатньо образили один одного, тому давай не будемо сперечатись? Я поїду і всім стане легше, ти продовжиш життя з того місця на якому зупинилась, а я нарешті розпочну своє життя. Повір нам обом так буде краще.

Жінка обійняла дочку зі сльозами на очах і мовила

-Я бачу ти вже все вирішила, тому говорити і тримати тебе марно і немає сенсу. Все одно тебе не втримаю. Їдь

Дівчина покинула рідний дім і поїхала на зустріч новому життю. А пані Марія провівши дочку зачинила двері та продовжила своє життя.

В той час коли Надя переживала весь цей жах, а це тривало не мало, довгих вісім років, які дались їй дуже важко проживалась ще одне потрясіння. Саме в той період в елітному районі Києва. В багатому домі була метушня, в одного подружжя з хвилини на хвилину на світ мав з'явитись первісток, не чекаючи ні хвилини чоловік жінку відвіз у лікарню. Через довгі десять годин на світ з'явилась маленька принцеса, яку батьки назвали Діаною. Вони були дуже щасливі, та щастя тривало не довго. Пройшло пів року після народження дівчинки, як все пішло шкереберть. Соломія – мати дівчинки дуже себе любить, любить гроші, любить ходити по магазинах, пити каву з подругами. Кафе, вечірки для неї все. За дитиною більше дивились нянечки або ж батько дитини – Сергій. Він душі не чаїв у своїй дочці. Взагалі то Соломія не хотіла народжувати дитину, вона не любить дітей і занадто любить себе. Щоб витрачати час на між іншим їх спільну з Сергієм дочку. Сергій же повна протилежність своїй дружині. Він завжди мріям мати велику, дружню, міцну родину. Чоловік ніяк не міг знати про те що станеться, проте як вчинить його дружина, його кохана жінка лише через пів року після народження маленької Діани. В той день Сергій спізнився на роботі й прийшов додому коли вже було темно. Світло в домі було вимкненим, а в домі ні душі. Тоді чоловік пішов до сусідки якій зазвичай Соломія повідомляла коли запізнювалась або кудись йшла. Підійшовши до дверей він постукав, йому відчинила жінка похилого віку, а на руках вона тримала його дочку, маленьку Діану. Сергій поглянув на дочку, потім на жінку і мовив
-Доброго вечора
-Доброго вечора сину – відповіла жінка
-А де Соломія? Чому Діана у вас? – він поки нічого не підозрював тому на його обличчі сяяла посмішка
-Соломія поїхала. Сказала що дитину ти забереш
-Як поїхала? Куди? – він нічого не розумів
-Цього вона не сказала. Ще вона залишила тобі це – жінка простягнула йому теку с паперами, він взяв в неї з рук теку, а тоді мовив
-Ви зберіть Діану, я тут почекаю
-Добре, зараз

Жінка зайшла і причинила за собою двері. Сергій же дістав папери з теки і почав читати. Побачивши що це папери на розлучення він не зміг стримати сліз і сумно усміхнувшись мовив сам до себе
-Невже так просто? Невже так легко було все закінчити? Поставила один підпис і зникла? Єдине що вона від мене хоче це гроші. А дитина? Що я їй скажу коли вона їй підросте? Як поясню це все?

Чоловік почув кроки позаду себе і витерши сльози «намалював» посмішку на обличчі та обернувся, взявши дитину на руки він мовив до жінки

-Дякую – мовив до неї Сергій, після чого жінка поклала руку йому на плече і відповіла