Ангел

Літо промайнуло, відпустка пройшла не на морі, а за підручниками. І мені це подобалося. Я, взагалі, люблю вчитися. І часу для цього у мене було достатньо.

 Все, що вважалося колегами за потрібне, про мене обговорилося і вони зустріли мене на роботі уже спокійно. Не всі, звичайно. Але правди ніхто не знав.

- Доброго ранку, Ігоре Михайловичу!, - привіталася в учительській із завучем, - як відпочили?

-  У все мене добре. Я відпочивав, як завжди, у Трускавці.

- А можна запитати, ви один відпочивали чи…, - я дозволила собі таку вільність, бо поряд були ті, хто плів про нас всяке, але все ж голос трохи стишила. На моєму обличчі , я здогадувалася, була веселенька посмішка, натомість на обличчях колег були знаки питання.

- Ні, не один, - підіграв Ігор.

- Я дуже рада за вас, - це вже я промовила зовсім тихо, нахилившись до нього, але нас все ж чули. - Наді привіт!

- Обов’язково передам, -  на мить мені здалося, що  в його очах майнув сум. Це бачила тільки я. Пізніше зрозумію чому.

  Учительська завмерла. Всі новини, якими смакували ціле літо, виявилися уже не новинами. Я ж смакувала перемогу! У мені прокидалося щось уже не дитяче. Життя вчило відстоювати свою територію. Поглянула на Раїсу Василівну, Вікторову маму, вона усміхалася.

   За роботою , за конспектуванням творів класиків , яких пізніше викинуть з програм навчальних курсів, промайнула осінь.

- Шановні колеги, щиро вітаю вас усіх з професійним святом, - вітав нас директор за святковим столом. Він любив багато говорити, тому почав розповідати про свій вчительський життєвий шлях. Ми слухали і вже ставало сумно, аж тут остання фраза розбудила і спантеличила усіх.

– Я вдячний всі вам за те, що завжди були поряд, за всі наші успіхи і досягнення, але всьому приходить час. Я залишаю вас, пора відпочивати. В управлінні про все домовився. Передаю справи Ігорю Михайловичу, з чим його і привітайте. І раптом додає, звертаючись до нього: -  Я вітаю тебе, з усіма твоїми подіями!

  Ми сиділи за святковим столом, але настрій складався із суцільних запитань. Те, що Ігор стає директором , це всім зрозуміло. А що це за інші події?  Не знаю як хто, а я зрозуміла, що  Ігор одружується. І очевидно, вони з директором це вже обговорили. Хтось вітав Ігоря, хтось прощався із директором. А до  мене підійшла Раїса Василівна:

- Як ти думаєш, що це зараз було?, - запитала мене, здогадуючись, що я знаю більше.

- Та думаю, що  Ігор наш , мабуть, одружується.

- На кому?

- На Наді, - відповіла я спокійно. 

- Тобто, на Наді? На тобі?

- Ви що?, - подивилася на неї вражено, - Ні, це подругу його так звати.

- Ти її знаєш?

- Знати добре  не знаю, але він нас знайомив, тому бачила один раз.

- Тебе не бентежить, що його нову пасію звати так як тебе?

 Від почутого мені зробилося зле. Я такої аналогії в страшному сні б не провела. А вона за одну секунду зробила такий висновок!

- Не думала. І не хочу думати. Це просто збіг! , - я встала із-за столу і пішла до Ігоря. Пошкодувала, що сказала їй про Надю.

- Щиро вітаю вас з перемінами! Надіюся, незабаром побачимо вашу Надю тут?, - запитала, щоб переконатися у тому, про що розбовкала тільки що.

- Давай потанцюємо, - натомість сказав він, і не чекаючи повів танцювати. Він красиво танцював  і ми мали гарний вигляд. Це було не вперше. І мені знову заздрили декотрі. Але вони не знали, що їх ще чекає.

- Ігоре Михайловичу, ви не хочете мені сказати правду?

- Яку правду ти хочеш знати?

- Справжню!

- Я б міг тобі багато розповісти. Але все сталося не так як я хотів. І сьогодні вже пізно  сумувати за тим , чого не сталося.

- Тобто?

- Бо сталося дещо інше. І я маю це прийняти, з цим жити. Це була моя мрія, щоправда здійснилася вона дещо не так.

- Ви загадками говорите.

- Ти чудово все розумієш! Я бажаю тобі щастя! Ти молода і у тебе чудове життя попереду. Навчайся, виходь заміж, а я буду поряд, як батько, як ти колись сказала.

- Ігоре Михайловичу, я дякую вам за розуміння! Ви чудовий! Я бажаю вам щастя!

- Дякую. Завтра приїде Надя. Вона вагітна. У мене буде син від Наді! Ось це була моя мрія!, - він наголосив саме, що  син від Наді.

- Це головне щастя! Ще раз вітаю з цією радістю, - я намагалася вдавати веселу, щоб не видати тих сплутаних відчуттів, що роздирали мене. Ну, ні краплі мені не хотілося бути причиною чийогось суму. Не міг він одружуватися на ній тільки тому, що  вона Надя! Можливо щастя батьківства поставить все на свої місця.

  Для мене свято закінчилося. Я тихенько зібралася і пішла.

  Незабаром всі познайомилися з  дружиною нового директора. При зустрічі зі мною вона не подала й знаку, що ми знайомі. Може забула? Але ще першого разу , я побачила, що  вона вдає із себе пані. Тому й тепер віднеслася до цього спокійно. Але Ігорю це не сподобалося. Вона і до інших поставилася не дуже дружелюбно. Мабуть здогадувалася, що  в колективі є обов’язково та, що не буде її любити, бо вона забрала Ігоря. Але воа ще не знала , хто то є,тому так сприймала жінок. З чоловіками була лагідніша. Ігор також це розумів. Він розумів, що її поведінка налаштовує людей проти нього. Хоча в колективі його любили. Вона помилилася. Її  ж незлюбили одразу всі. А що він? Йому залишалося чекати на народження сина.  Де ж ти її взяв? Можливо та , що змією вилася кругом мене, любила його по справжньому? Можливо, то було його щастя? А він шукав і знайшов собі проблему, яка зламала його подальше життя.