Іноді зустрінеш людину...

- Привіт, полохлива незнайомко!,- почула над вухом голос уже мені знайомий. Стас був вищим за мене, тому нахилився до моєї голови і …взяв мене рукою за плечі. Я не очікувала такого, тому стрепенулася і відхилися від нього. До того ж цю сцену уже спостерігали Богдан з Назаром. А поряд зі мною були Наталя і Софія.

- Привіт! Як ти мене знайшов?, - моє здивування було відвертим цього разу. У такому великому місті знайти людину, ще й так швидко, це хіба, що слідкувати за нею потрібно було. – Ти що слідкував?

- Хто шукає, той знаходить! Особливо, якщо дуже хоче знайти!

- Надіюсь, цього разу не для того, щоб втопити?

- Я ще раз прошу вибачення за той випадок. Мені прикро. І страшно від того, що могло статися. Я хочу зустрітися з твоїми хлопцями і подякувати за те, що тебе врятували.

- Ого, яка самосвідомість, - тут мене понесло, ніби я сп’яніла. Насправді мені сподобалася увага цього хлопця і ще була йому дуже вдячна за вчорашню допомогу, хоч він  про це і не здогадується.  Стас дивився на мене своїми голубими очиськами, які так пасували його світлому волоссю, і вже добре розумів, що  мені сподобався. Але він, ще не знав , чому саме .

- Богдане, Назаре, ходіть сюди!, – погукала хлопців, але з одного погляду зрозуміла, що Богдан не в захоплені від цієї зустрічі.

- Знайомтеся, це Стас, тобто той, хто мене втопив. А це Богдан, той, хто мене врятував. Назар, Наталя, Софія, мої друзі, - знайомство вийшло не дуже звичайним.

- Пропоную десь закріпити наше знайомство.

- В Шапіто, - зразу ж запропонувала Софія.

- Це що? , - перепитав Стас.

- Це наше місце тут неподалік.

- А , якщо я запропоную інше місце?

- І що це за місце?, - перепитав Богдан, в його голосі ще відчувалася недовіра до Стаса.

- Сідайте всі в машину, я покажу.

  На диво, ніхто не заперечував. Я забралася на заднє сидіння, хоч Стас і пропонував поруч себе. Богданові це сподобалося. Тому на передньому вмостилася Софія і була від того щаслива. Натомість я пошкодувала. У дзеркалі заднього виду ми весь час зустрічалися поглядами з водієм. Богдан це бачив. Сидів біля мене і я відчула, що шукає мою руку. Я була між двох вогнів. І всі тут все розуміли. В народі кажуть у такому випадку - із вогню та в полум’я. Що вони думали, на що сподівалися, я могла лише здогадуватися. Але між нами все ще стояв Ілля. І Стас сподобався саме тому, що статурою був дуже подібним до Іллі. А ще тембр голосу…І очі. Чисто голубі, як в шкільному оповіданні, ніби волошки в житі. А в Іллі були сіро-голубі.

   Стас привіз нас у затишне місце на березі Дніпра.Як пізніше ми дізналися, це був ресторан його батьків. Був день, відвідувачів було мало. Основними відвідувачами були ми. Пізніше до нас приєдналися ще друзі Стаса. Ми всі подружилися і дуже гарно провели час.

- Ходімо, потанцюємо, - запросив Стас.

З ним танцювати було саме задоволення.

- Ти займався танцями?

- Довелося, батьки готували аристократа, - сміявся , розповідаючи мені свою історію. Так я дізналася, що  він уже завершує в цьому році навчання в університеті, що спеціальність його журналістика, що батьки готують йому майбутнє за кордоном, що володіє кількома мовами, і не тільки танці вимотували його весь вільний час, а ще й музика, футбол і баскетбол.

- То це ж чудово! Чому ж  з таким сумом про це говориш?

- Тому, що зустрів тебе!

- І що!? Зі мною так сумно?, - знову включаю свою першу, не здобуту спеціальність.

- Гаразд, з тобою не сумно, з тобою добре. Про все інше поговоримо пізніше, - і я відчуваю, що його руки все міцніше пригортають мене до себе.

- Стасе, твій потяг ще не відходить, не поспішай!

- Зрозумів!

  Стас разом із друзями розвіз нас по домівках. Звісно ж , мене він привіз до будинку, коли вже залишалася лиш одна я.

  З ним дуже цікаво було розмовляти. На будь -яку тему. Коли перший раз побачила його авто , подумала багатенький, розбещений хлопчик. Але це зовсім не так. Він був серйозним у всіх питаннях . Дуже багато знав і вмів. Досягалося все, як я вже зрозуміла, великою працею. Тому я наважилася розповісти йому всю правду. Не хотіла , щоб він щось стосовно мене планував. Він був першим, хто почув усю мою правду про Іллю. Я щиро йому подякувала за те, що допоміг розставити всі крапки над і у стосунках з Ігорем.

   « Іноді зустрінеш людину…..

               І ніби іскра…..

     Тобі комфортно з нею, ніби ти знаєш його все життя,

      І тобі не потрібно прикидатися кимось іншим.»  

- Ти неймовірна! Я тобі зізнаюся,  про те, як ти мені сподобалася, а ти розповідаєш мені про своїх колишніх! Про це колись напишу! Але дозволь одне запитання:

- Чому ти не пішла до Текіна? Він же міг щось для тебе дізнатися? Ти ж казала, що  вони ніби як знайомі?

- Не могла!, - і розповіла про поведінку Текіна.

- Ого, ти маєш успіх завжди!