Я - студентка!

Наступного дня я пішла на роботу. Навчальний рік закінчувався.  Була купа всякої роботи і це рятувало від думок і розпачу.

- Надіє Володимирівно, вас викликає до себе директор, - повідомила секретарка директора.

- На який час?, - перепитала,- У мене зараз репетиція до випускного.

- Він не сказав. То мабуть, коли у вас буде вільний час.

- А з якого питання, не підкажете?

- Здається щось стосовно комплектації. Але я вам цього не казала!

- Гаразд, дякую.

  Отже, комплектація. Буде запитувати, чи продовжу працювати, бо  я ж мала необережність сказати  Вікторовій  мамі, що хочу розраховуватись . Очевидно спрацював ланцюжок.

  Репетиція закінчилася пізно і я вагалася, чи йди до директора, чи вже наступного дня.  На моє запитання секретарка відповіла, що його вже немає. Отже , у мене був час на роздуми.

- Мамо, мене сьогодні директор викликав до  себе.

- Чого?

- Секретарка натякнула, що з питання комплектації.

- Що це для тебе значить?

- Думаю, його цікавить питання, чи маю я намір працювати , чи буду розраховуватися.

- Чому виникло це питання?

- Та я мала необережність обмовитись декому, що хочу піти зі школи.

- І що думаєш робити насправді?,- у маминому голосі відчулася тривога.

- Вже вагаюсь.

- Молодець! Не роби необдуманих кроків. Потрібно все зважити. Хочеш почути мою думку, чи спочатку подумаєш сама?

- Сама.

- Гаразд. Поговоримо вранці. Все, що робиться, робиться на краще.

  Цю фразу я чую дуже часто. Інколи це спрацьовує. А інколи, того краще приходиться чекати дуже довго.  Розрахуватися просто. Залишатися важко.   Мама Віктора, як вічне нагадування про минуле. У трикутнику стосунків з Ігорем Михайловичем і його прихильницями,  нічого не змінюється.  Раніше все це поглинала радість очікування зустрічі з коханим, а тепер …суцільний біль і тривога. Але, якщо і цього року не вступлю на навчання, то доведеться  шукати роботу десь в іншому місці, шукати житло .

- Доброго ранку. Снідай і біжи на роботу.

- Доброго ранку. Дякую.

- Доню, що вирішила?

- Ще остаточно не вирішила, але думаю, поспішати не варто. Ще послухаю , що скаже директор.

- Я також так вважаю, - мама промовила вже ніби з якимось полегшенням.

По дорозі до кабінету директора зустріла Ігоря Михайловича.

- Куди поспішаємо?- як завжди, з радісною усмішкою, поцікавився він.

- Не закудикуйте, Ігоре Михайловичу, - віджартувалася. Але потім подумала, що  варто з ним переговорити, він , мабуть, точно знає, чого мене викликає директор.

- Ого, це вже секрет, - удав із себе ображеного.

- Та ні, не секрет. Чогось викликає директор. Не знаєте?

- Знаю. Зайди до мене в кабінет, подумаємо.

  Ми йшли коридором до його кабінету. А на зустріч нам Юлія Сергіївна. Треба ж…Знову буде вигадувати байки про нас. Я подивилася на завуча, а він йшов і широко до неї посміхався. Вона також у відповідь. Може, нарешті , у них  все добре?- подумала і вже навіть пораділа за них.

- Сідай, - запропонував сісти на дивані і сам сів поруч.

- Дякую, - а в самої недобрі передчуття. Про цей диван розповідали всяке. Холостяк все таки!

- Скажи, ти плануєш вступати в цьому році ?

- Звичайно!

- Директору потрібно знати, складаючи попередню комплектацію на наступний навчальний рік, про своїх працівників усе. Він має знати , чи залишаєшся ти працювати взагалі у закладі,  чи будеш навчатися і працювати у нас, якщо вступиш у цьому році, чи вступиш на навчання і потім розрахуєшся?

- Думаю, що буду працювати і готуватися до вступу. Якщо все складеться, то, звісно, розрахуюся.

- Зрозумів. Я можу тобі запропонувати ще один варіант. Ти можеш спробувати вступати в Київськи педінститут на заочне відділення, туди буде простіше. Всуп розпочнеться незабаром. А потім повторити спробу ще у серпні на стаціонар.

- Навіщо такі муки?

- У червні це буде генеральна репетиція, а потім у серпні у тебе все буде легко.

- Потрібно подумати, - щось мене тут насторожувало. - Дякую. Дякую за розмову, але я ще подумаю.

- Не поспішай, - він взяв мене за руку, - навчання на заочному відділі має свої переваги, одна з них – ти не залишиш маму одну і в той же час, будеш мати роботу, а з освітою  - і кар’єрний ріст. Порадься з мамою.

- Дякую. Я подумаю.

  Пропозиція , що прозвучала, у моїх планах ніяк ще не виникала. Це було щось нове. Тому вирішила обговорити це з мамою. Я ж хотіла втекти звідси подалі від усіх оцих історій. А тепер? Що дасть мені заочний? Я навічно приписана бути тут? Що мене тут тримає? Звісно, в першу чергу мама, тут він каже правду. Мама вже сумує за мною, хоч я ще нікуди не вступила. А по- друге… Може колись Ілля… Хоча на це надії вже було мало.