Побажай йому добра...

Я повільно проходила до тамбура. У вікно  вже бачила на пероні Іллю. А позаду себе  почула розмову.

- Дівчата, погляньте , який красень он на пероні ,- почула я від котроїсь із дівчат, бо голос був молодий.

- Ага, красень,- скептично відповіла інша, - подивися з яким букетом він стоїть. Може то він тебе зустрічати прийшов?,- почула сміх. Їх було кілька.

- Ти не можеш , щоб не вкусити. Може він маму зустрічає?

   А мені хотілося вигукнути: - Ні, дорогенькі, це він мене зустрічає!

 Вистрибнула на перон і потрапила в обійми Іллі. Дівчата мабуть мені заздрили, але я того не бачила.  Насолоджувалася  його обіймами. Я так хотіла побачити, почути його, що всі інші мені були не цікаві.

  Колись циганка мені сказала : « - Маєш ти щастя від Бога, та не матимеш його від людей!». Я була молода і не вірила ні в силу людської заздрості, ні в силу людської підлості. Тому слова запам’ятала, але значення їм не надала.

- Ти поселиш мене знову серед літаків?, - жартома запитала.

- Ні, цього разу ми поселилися з тобою в центрі, недалеко від нашого місця.

- Біля озера?!- вигукнула від радості, чим сполохала таксиста.

- Так. Нарешті здійсниться   твоя мрія і ти побачиш його без льоду.

  Номер був цього разу дуже гарний , з видом на озеро, а з висоти було видно  і частину міста. Ми залишили речі в готелі і пішли до озера.  Блукали берегом, десь  пили каву, десь обідали, десь їли морозиво. І все це рясно пересипалося цікавою розмовою, спогадами, обіймами і поцілунками.

- А чому сьогодні на горизонті не з’явилися Зоя з Миколою?

- Так сталося, що Зоя поїхала до батьків на вихідні і ще не повернулася.

- У них щось трапилося?

- Ні, все гаразд.

- А Миколи я не побачу?

- Ні. Він з хлопцями сьогодні задіяний в одній справі.

- А ти?

- Я теж мав там бути, але мене на сьогодні звільнили. Але якщо щось піде не так, то…

  Що саме  трапилося я так і не дізналася. Але сам спогад про них, як мені здалося, дещо занепокоїв Іллю. Та й від самого початку зустрічі я відчувала, що він має якийсь внутрішній неспокій. Ілля дуже мало розповідав про своє навчання, вірніше, розповідав, але без великого ентузіазму. Набагато цікавіше і з захопленням розповідав про свої тренування, успіхи у змаганнях. Він займався боротьбою,  тому мав такий красивий вигляд.

- Уже прохолодно, ходімо до готелю, - запропонував і я погодилася.

   Ілля готувався до цієї зустрічі. Очевидно надавав їй якогось значення. Готельний номер був затишний. Чарівний букет троянд у вазі стояв на столі, а поряд велика таця зі смачними наїдками.

- Як ти це зробив?

- Я дуже хотів це зробити!, - залишив мені місце для здогадок.

- Дякую тобі за все!

- Це я тобі дякую, що приїхала до мене, моя Надійко! Ти моя?, - запитав пошепки.

- Твоя,- прошепотіла у відповідь і зрозуміла, що дала відповідь на зовсім інше запитання.

  Він чекав на цю відповідь, як і я на запитання. Стримувати себе від великого бажання було недоречно. Я кохала. Я бажала його, як і він мене. Міцні обійми і палкі поцілунки накрили нас щемним туманом кохання.  Я не думала, я робила те, що відчувала. Перший чоловік , що так торкається мого тіла  і я страшенно закохана в цього чоловіка. Йому можна все! Чи ще хтось був щасливішим у цю мить! Його вуста шепотіли ніжні слова , його міцні руки змушували бриніти найпотаємніші струни мого тіла,    

- Ти найкраща у світі! Ти моя! І завжди будеш!

- Це ти найкращий!,- я хотіла б сказати багато, але не могла.

  Це була казка, яка  хотілося, щоб не закінчувалася.

  Моя голова лежала у нього на плечі, я відчувала його дихання . Рука, що лежала у нього на грудях, відчувала калатання його серця. Моє теж хотіло вистрибнути , бо його вільна рука торкалася моїх грудей, живота…

- Ні, я так помру, - намагалася встановити якийсь баланс в серцевих ритмах обох гарячих закоханих тіл.

- Гаразд. Але я робив би це вічно з тобою, - засоромив уже геть мене .-Надійко, я тебе дуже кохаю, але сьогодні змушений буду піти раніше. Не ображайся! Надіюся , знову завтра з тобою зустрітися. Відпочивай. Не сумуй!

- Гаразд. Я ж розумію. Буду чекати на тебе. Я так тебе кохаю. В моїх думках ти завжди поруч, тому не буду сумувати.

  Ой як не хотілося полишати теплі обійми коханого чоловіка! Я навіть не намагалася приховати свого розпачу. Це був мій перший досвід . Я ще палала тим щемним вогнем любові, який пережили щойно. Але і його розуміла. Йому також не хотілося залишати мене , але змушений…

   Закрила двері і розревлась. Від жалю до  себе ,чи що ? Але ж сталось так, як мріяла. Берегла себе для коханого.  Він був щасливим від розуміння того, що я зберегла себе для нього. В його словах і вчинках відчувалася вдячність і любов.

Спали на думку красиві слова :