3. На вокзалі

Поки ми їхали на таксі дощ пустився вже на повну силу. А варто було нам приїхати, як він тут же перестав. Це було просто якесь щастя.
Виглянуло сонечко. Розпогодилося. І відразу на душі стало добре та чудово.

Щоправда, другого таксі ще не було. Ми почали хвилюватись за наших друзів.

- Напевно вони поїхали іншою дорогою, — заспокоїв нас літній таксист. – Там просто водій молодий. Він ще всіх об'їзних доріг не знає, як швидше потрапити на станцію.

Дійсно, не минуло й кількох хвилин, як наші друзі знову опинилися поряд із нами. Ми підхопили речі й пішли швидше до парку, що знаходився поряд із вокзалом. Там був загальний збір.

Коли ми туди прийшли, то там вже людей було, напевно, більше тисячі. Це все були або ті, хто проводжав, або той, хто від'їздив, або співробітники табору. Усі стояли по купках: дорослі, діти, підлітки, люди похилого віку. Там були усі, хто завгодно. І всі красиво та ошатно одягнені. І не зрозумієш де хто. Де який загін. Хто їде, а хто залишається.

Наші дівчата були вже там. Вони стояли в тіні, збоку, під деревами і дуже зраділи нашій компанії. Майстра ще не було.

- Надішліть, пройдемося, — запропонував я. - Розглянемо, що тут до чого. Що за люди з нами їдуть? Які дівчатка.

Питання дівчаток мені особисто було дуже цікаве. Тому що я їхав туди з метою познайомитись із якоюсь нормальною дівчиною. Гарною. Розумною і тусовочною. Щоб з нею і поговорити було про що і на дискотеку не соромно сходити.

Люда зі Олею звичайно дівчата нормальні. Але вони були, на мою думку, надто порядні, а мені хотілося чогось такого незвичайного. Я звик ходити дискотеками, а там були зовсім інші дівчата: бойові, сміливі, трошки розбещені.

- Нехай речі тут постоять, — сказали ми нашим дівчаткам, — а ми підемо, пройдемося.

Дівчата згідно закивали головами та ми пішли у бік станції, подивитися, хто там ще їде і взагалі, що тут робиться

Повз нас промчала нова чорна "Волга". Вона так швидко їхала, що навіть трохи нас не обляпала в калюжі. Ми обернулися і подивилися вслід. Автомобіль зупинився біля парку. З нього вийшла висока розкішна дівчина, струнка, як модель. З довгим волоссям. Гарно одягнена. З нею був якийсь представницький на вигляд чоловік. Ще ця дівчина тримала хлопчика за руку.

Напевно, це її дитина подумав я. І вони до табору його відправляють. Чи, може, його старша сестра?
Я почав їх детальніше розглядати.
Чоловік весь такий представницький. І дівчина така модна. Такі цілком видні собі люди. Дівчина подивилася на нас і так вийшло, що наші погляди з нею зустрілися. Вона глянула мені в очі. Приємне обличчя в неї. І вона навіть посміхнулася до мене. І така в неї була добра посмішка, що мені здалося, що мені посміхається саме Сонце.

- Так, було б круто, якби така поїхала з нами до табору, — зізнався я своїм друзям. – Тільки вона для табору дуже доросла. Навіть старше, ніж ми. Їй, напевно, вже років двадцять чи навіть більше.

У дівчинки були нафарбовані губи та очі. І вона справді виглядала досить доросло.

- Я звичайно розумію, що навряд чи вона така доросла і модна їде до літнього табору, — чесно зізнався я Рудому. - Але в глибині душі мені дуже хотілося з нею познайомитись. Я вирішив, що обов'язково знайду цього хлопчика і дізнаюся про цю дівчину. Хто вона та таке інше.

Ми трішки походили вокзалом, але більше нічого і нікого цікавого там не зустріли
Тож довелося повернутись назад.