3. На вокзалі

 Поки ми їхали в таксі, дощ розігрався вже на повну силу. Та варто було нам приїхати, як він одразу перестав. Це було просто якесь щастя.

Виглянуло сонечко. Розпогодилося. І відразу на душі стало тепло та чудово.

Щоправда, другого таксі ще не було, тож ми почали хвилюватись за наших друзів.

— Напевно, вони поїхали іншою дорогою, — заспокоїв нас літній таксист. — Там просто водій молодий. Він ще не знає всіх об'їзних шляхів, як швидше потрапити на станцію.

Дійсно, не минуло й кількох хвилин, як наші друзі опинилися поряд із нами. Ми підхопили речі й пішли швидше до парку біля вокзалу. Там був загальний збір.

Коли ми туди прийшли, людей зібралося вже, мабуть, більше тисячі. Це були ті, хто проводжав, ті, хто від'їжджав, а також співробітники табору. Усі стояли купочками: дорослі, діти, підлітки, люди похилого віку. Кого там тільки не було! І всі красиво та ошатно вбрані — навіть не зрозумієш, де хто, де який загін, хто їде, а хто залишається.

Наші дівчата були вже там. Вони стояли в затінку під деревами і дуже зраділи нашій компанії. Вожатого ще не було.

— Ходімо пройдемося, — запропонував я. — Роздивимося, що тут і як. Що за люди з нами їдуть? Які дівчата.

Питання дівчат мене особисто дуже цікавило. Я їхав туди з метою познайомитися з якоюсь нормальною дівчиною — красивою, розумною та тусовочною. Щоб і поговорити було про що, і на дискотеку не соромно піти.

Люда з Олею, звісно, дівчата нормальні. Але вони були, як на мене, надто порядні, а мені хотілося чогось незвичайного. Я звик ходити на дискотеки, а там були зовсім інші дівчата: бойові, сміливі, трохи розбещені.

— Нехай речі тут постоять, — сказали ми дівчатам, — а ми підемо пройдемося.

Вони ствердно закивали головами, і ми рушили в бік станції — подивитися, хто ще їде і взагалі що тут робиться.

Повз нас промчала нова чорна «Волга». Вона їхала так швидко, що ледь не обляпала нас із калюжі. Ми обернулися й подивилися навздогін. Автомобіль зупинився біля парку. З нього вийшла висока, розкішна дівчина — струнка, наче модель, із довгим волоссям і гарно вбрана. З нею був якийсь представницький на вигляд чоловік, а за руку дівчина тримала хлопчика.

«Мабуть, це її дитина, — подумав я. — І вони відправляють його до табору. Чи, може, це його старша сестра?»

Я почав розглядати їх уважніше.

Чоловік дуже солідний, дівчина модна — одразу видно, поважні люди. Дівчина подивилася в наш бік, і так вийшло, що наші погляди зустрілися. Вона глянула мені просто в очі. Приємне в неї обличчя. Вона навіть посміхнулася мені — і така в неї була добра посмішка, що здалося, ніби мені посміхнулося саме Сонце.

— Ех, було б круто, якби така поїхала з нами до табору, — зізнався я друзям. — Тільки вона для табору занадто доросла. Навіть старша за нас. Їй, мабуть, уже років двадцять або й більше.

У дівчини були нафарбовані губи та очі, і вона справді мала досить дорослий вигляд.

— Я, звісно, розумію, що навряд чи така доросла й модна дівчина їде в літній табір, — чесно сказав я Рудому. — Але в глибині душі мені дуже хотілося з нею познайомитися. Я вирішив, що обов'язково знайду цього хлопчика й дізнаюся про неї все: хто вона така і таке інше.

Ми ще трохи походили вокзалом, але більше нікого цікавого не зустріли. Довелося повертатися назад.