2. Таксі

О другій годині дня до мене зайшли мої друзі: Артур та Андрій, щоб проводити мене на зупинку. Зі мною була тільки велика коричнева, модна така, шкіряна сумка. Там усі були мої речі. Що там було? Одяг. Білизна. І таке все інше. Нічого зайвого. Бо я дуже люблю мінімалізм. Навіщо мені купа речей? Це ж не курорт. Ми ж працювати наче в табір їдемо. Я ж не знав, як там все насправді буде. От і ще пакет невеликий з собою узяв. І більше нічого.

Ми прийшли з друзями першими. А потім одразу ж підійшли Володя та Юрко. А вже за ними з'явився мій однокласник Рудий.
А на небі в цей час ставало хмарно. Збирався йти дощ.

- Дощ — це на щастя, — заспокоїв нас Артур. - Значить, все буде добре. 
І тут під'їхав наш тролейбус. Народу було дуже багато. Ми ледве в нього усі пробилися. Нам треба було проїхати дві зупинки до майдану. А там мав нас чекати Паша. Бо він саме там жив. 

На майдані людей було ще більше. А транспорту не надто багато. Паши досі не було. Ми почали нервувати, бо нам треба було о третій годині бути вже на вокзалі. Ми не знали о скільки відходить наш поїзд. Нам просто сказали, що до трьох ми повинні там бути й все.
А Паши все немає. А час все йде та йде. Нервуємо. 

Нарешті і Паша підійшов. Володя дивитися на годинник. Вже пів на третю. Вирішуємо разом, що треба брати таксі. Бо інакше нам не встигнути. Але таксист, якого ми зупинили, відмовився брати до машини нас усіх. За законом не можна, сказав нам він дуже категорично.
Нас дуже багато. Він може взяти лише чотирьох, а що робити ще одному?

– Треба брати два таксі, – миттево вирішує Володя.
Ми так і робимо. У першому таксі їдемо: я, Юра та Вова, а у другому Паша та Рудий.

Мчимо на вокзал. Якраз пішов дощ саме в цей час, що ми були у дорозі. 

- Це на щастя, – каже нам таксист і так по доброму щиро посміхається.

Друга людина за сьогодні каже нам про те, що все буде гаразд. Ну, то побачимо.  Сподіваюся, що так все і буде. Про табір я не дуже думаю. Нині головне встигнути на вокзал. А там розберемося, що до чого. Не знаю поки, про що мріють мої друзі. Зараз я подумки ще в місті. Як вона там буде в тому таборі? Та зі мною друзі. А це - головне.