15.3

Історію довелося переказувати ще раз. Причому цього разу з подробицями справжньої причини нашого знайомства.

— Рома зробив… що?! — гаркнула емоційна Олена.

Відвідувачі почали озиратися.

— Вибачте! — вона тут же променисто посміхнулася. — Форс-мажор! — І продовжила агресивним шепотом: — Йому нічого ходити не заважає?! А то я миттю підріжу! 

Я слабко хмикнула. Фізичне шкідництво тільки погіршило б ситуацію.

— А що сказав Назар? — куди спокійніше запитала Софія.

З усіх дівчат вона єдина була особисто знайома з адвокатом. І, судячи з її впевненого спокою, довіряла йому безмежно.

— Що добро завжди перемагає зло, — я знизала плечима, — ну це було до того…

Повисло незручне мовчання. Наталі хмурилася. Софія чекала моєї відповіді. Олена напружено кусала губи. Я голосно видихнула і випалила:

—… як я його поцілувала.

Чомусь я очікувала бурхливих оплесків чи якоїсь радості. Навіть не знаю чому — може на тлі невдалих стосунків із Ромою? Мені здавалося, що вже хто, а дівчатка точно підтримають мене в моїй глухій пристрасті. Скажуть, що я Назару теж подобаюся, що для мого здоров’я це — найкраще. І взагалі.

Але за столом усе ще висіло напружене мовчання.

— Пані, можна вас на хвилинку? — підняв руку один із відвідувачів, й Олена з усмішкою помчала до нього.

Наталі та Софія напружено переглядалися.

— Усе настільки погано? — мій голос звучав блякло й невпевнено, але з такою хворобливою надією, що навіть самій стало шкода себе.

Адже я сподівалася, що мені лише здалося. Що між нами щось можливе. Та й загалом…

— Аліно, Назар — чудовий адвокат, — повільно почала Софія, очей із Наталі не відривала, — але бачиш… Як би тобі сказати…

— Він одружений, — перебила дівчину Наталі.

Ми із Софією обидві повернулися в бік дівчини з очима, переповненими щирого здивування. Я мовчала. Намагалася прийти до тями. Тобто як… одружений?

— Цього не може бути, — нервовий смішок потягнув куточки губ, — я ночувала в нього вдома. Зубна щітка була одна, та й одяг, і… Там точно він живе один.

Наталі перегорнула екран свого телефону й показала сторінку соціальної мережі. Ім’я: Назар Савченко. Фотографія його. Місце роботи значилося Парадізо, тож усе сходилося.

Крім одного. Сімейний статус: одружений.

Я вихопила телефон у подруги й почала гортати сторінку в пошуках докладної інформації, але марно. Зі святами його вітали тільки співробітники Парадізо, лайки теж ставили відомі мені люди. Більше жодних слідів одруженого статусу.

— Може це просто технічна помилка? — я з надією підняла очі на дівчат.

Софія закусила губу, ретельно добираючи слова.

— Навіть якщо так, він не перестає бути твоїм адвокатом. Почекай, люба, — вона торкнулася моїх рук своїми холодними пальцями.

Виявляється, я тремтіла весь цей час.

— Потім щось зміниться? — мені навіть сало погано.

Адже я вперше за багато років мереж закоханості в Рому змогла подивитися на іншого чоловіка. Й ось отримала. Адвокат, можливо одружений, можливо взагалі не зацікавлений у мені.

— Може, вона сидить у в’язниці? — Олена підійшла і миттєво підключилася до розмови. — Або смертельно хвора?

Дівчата почали обговорювати різні теорії змови, а я спробувала ще раз прокрутити всі ці дні. Усе, що робив Назар, було в межах банальної ввічливості й чемності… Він не хотів, щоб зі мною щось сталося. А все інше могло легко пояснюватися його ставленням до мене як до клієнтки.

Невже це справді так?