14.2

Я склала руки на колінах і продовжила.

— Зранку я була на роботі в компанії Парадізо, — несміливо подивилася на досі відверненого слідчого. — Працюю в рекламному офісі. Там узяла каву в кав’ярні навпроти, де зустрілася з Ромою, тобто Романом Шевчуком.

— З якого приводу була зустріч? — очі слідчого вперше зустрілися зі мною, видавши зацікавлений блиск.

— Я вагітна, — потупила погляд, — і сказала про це пану Шевчуку, і…

— Що було потім? — несподівано перебив мене слідчий.

Я знову подивилася на Назара. Він уже хмурився, але не втручався. Мабуть, не розумів, до чого веде цей Прохоров. Або розумів, і йому це не подобалося. У будь-якому разі вираз обличчя мого адвоката не вселяв жодної впевненості.

— Увечері він знову мене зустрів і покликав до себе на… — я скривилася. Досі в роті стояло неприємне відчуття від того візиту. —… вечерю.

— Ви погодилися?

Я кивнула.

— Що було потім?

— Ми приїхали з Ромою разом, — я майже винувато подивилася на Назара, — сіли їсти разом.

— Самі?

Дивне запитання. Але якщо потрібно уточнити…

— З його мамою. — Я прокашлялася. — Зі Світланою Михайлівною Шевчук. Потім мене залишили мити посуд.

— Тобто ви стверджуєте, — перебив мене слідчий, — що вас запросили в гості і змусили мити посуд?

З боку це звучало ще більш абсурдно, ніж було в реальності. Довелося кивнути. Бо стверджувала.

— Що було далі? — підібгав губи пан Прохоров.

— Я прийшла до Роми в кімнату, щоб сказати, що хочу їхати додому. Він зустрів із квітами й освідчився. — Мої щоки горіли, бо тепер, коли я промовляла це все вголос, то розуміла, якою ідіоткою виявилася.

— Ви погодилися?

Ні. Я просто взяла каблучку по дурості. Відкрила було рота, коли Назар зупинив мене різким рухом руки.

— Іване Васильовичу, ви вже почули, що моїй клієнтці було зроблено пропозицію. Погодилася вона чи ні — до справи відношення не має.

— У суді протестувати будете, — відрізав слідчий. — У цьому питанні нічого такого немає, Савченко, нехай відповість.

Назар мовчав, руку з моїх колін не прибирав. Значить потрібно мовчати. Нехай він сам розбирається із цим лякаючим слідчим, а я… Хотілося втекти. Буквально встати, послати їх усіх під три чорти і втекти — сил і сміливості не було зовсім. Та і звідки їм узятися! Мене звинувачують у крадіжці!

Прохоров шумно видихнув.

— Добре, Конопатова, ви виїхали з квартири Шевчука з каблучкою чи без?

— З. — Я підтвердила після легкого кивка Назара.

— Вас хтось бачив?

Я розгублено змахнула віями. Не знаю? Я не думала про це? У маршрутці точно хтось бачив, але навряд чи я згадаю бодай одне обличчя, яке перебувало поруч.

— Не знаю, — чесно випалила. — Я просто пішла, їхала автобусом.

— Що сталося з каблучкою?

Я закусила губу, потупилася. Човгалася на стільці. Дурість же зробила. Якась рекордна кількість дурості на півтора дня. Потім заплющила очі й випалила як на духу.

— Розумієте, Іване Васильовичу, я була дуже-дуже зла! Вагітна, налякана, я просто жбурнула цією каблучкою в стіну…

— Аліно, заспокойся, — спробував зупинити мене Назар, але мене вже несло.

—… Я, трясця, вагітна, а їхала в мороз в автобусі! Зате він мені цю каблучку дурну дав! Хто ж знав, що це скельце розіб’ється?!

— Прошу зазначити, що моя клієнтка в збудженому стані й не усвідомлює того, що говорить, — підвищив голос Назар. — Аліно, не кажіть нічого.

Але слідчий, наче шукач, уже вловив запах здобичі.

— І тоді ви вирішили прикинутися, що ніякої каблучки не було? — він навіть підвівся зі свого місця.

— Я повернула каблучку Ромі! — навіть прикрикнула я. — Наступного ж дня! Усе йому пояснила, потім… Кхм, загалом залишки від каблучки залишилися в Роми.

Назар дивився напружено — жовна гуляли, погляд уставився в порожнечу. Я… Зайвого наговорила?

— Дуже цікава ситуація, пані Конопатова, — впав назад на своє місце слідчий. — Бо пан Шевчук стверджує, що ви йому нічого не повертали. І пропозиції ніякої не було.