9.2

Валентин пішов, а в мене в роті ще був неприємний присмак майбутніх проблем. І це не було пов’язано з мускатом, а скоріше із забродившим алкоголем, що так сильно хотів зіпсувати життя осені.

Я почувався хлопчиськом, який нервував перед тим, як зателефонувати дівчинці, яка йому сподобалася. Закусив губу. Розгублено подивився на телефон — і тільки тоді видихнув, як перед стрибком у воду. Я набрав заповітний номер.

— Рекламний офіс корпорації Парадізо, Аліна, слухаю вас, — пролунав тонкий голос дівчини.

Я сторопів. Тобто я, звісно, знав, що вона працювала в адміністрації, але чомусь не був готовий до того, що саме осінь візьме слухавку. Незграбно прокашлявся.

— Добрий день, Аліно, Назар Савченко турбує.

Якось офіційно. Ми ж із нею були знайомі. Чи маю я перейти на ти? Ні, дурниці якісь. Між нами чітка межа — відносини клієнт і його адвокат. Усе.

— А, Назаре, — голос дівчини посвітлів, — добрий день! Вам покликати Давида?

— Ні, але дякую, — у горлі страшенно дерло, — я насправді телефоную до вас.

— До мене?

— До вас.

Діалог абсолютно не складався, від чого я почувався ще більш ніяково. Потер брову і втомлені очі.

— Ви не могли б зайти до мене в кабінет? Потрібно обговорити одне питання.

— Зі мною? — знову бовванцем повторила Аліна.

— Так, Аліно, насправді питання досить термінове. Якщо у вас немає інших справ, звісно, то…

— Я зараз буду, — випалила дівчина, і на іншому кінці лінії почулися короткі гудки.

Чудово. Я полегшено видихнув і поклав слухавку на її законне місце. Тепер слід було поговорити з Аліною і з’ясувати, що ж не так у неї пішло з нареченим.

Я відкинувся на спинку крісла і промотав день нашої зустрічі ще раз. Вони лаялися. Точніше Аліна про щось говорила з Ромою, потім продавчиня перебила їхню розмову. Я припускав, що Шевчук хотів вдарити дівчину. Питання — за що? Вважав, що вона вкрала щось і мстився так?

Чи помста полягала в самій заяві?

Почувся стукіт у двері.

— Увійдіть, — вимовив я і сів у зворотне положення, руки схрестив на столі.

Ручка повернулася, і в кабінет зайшла осінь. Очі великі, яскраві — як у оленяти. А волосся укладене у вже звичний пучок. Вона тільки один раз його не зробила — тоді, коли ми перетнулися в кав’ярні. І чому я це запам’ятав?

— Вам потрібна допомога з якоюсь справою? — дівчина посміхнулася і підійшла до мене ближче. — Я знала, що мій дар знаходити відмінності не пропаде даремно!

Я підібгав губи.

— Ви справді талановита, Аліно, але зустрічаємося ми, на жаль, з іншого приводу, — вказав їй на стілець, — сідайте.

Дівчина ніяково потерла лікоть і присіла навпроти мене. Дивилася із широко розплющеними від здивування очима.

Й от як їй сказати, що цей виродок заяву на неї пише? Точніше, ще не пише — але планує. Інакше б наша людина не попередила нас.

— Як у вас справи?

Запитання звучало до жаху відсторонено, але я сподівався природним чином підійти до суті справи. Дівчина часто захлопала віями.

— Добре… Але тепер я відчуваю, що має бути погано.

— Останнім часом ви не приймали якихось важливих рішень? Вчинків?

Від моїх запитань Аліна виглядала ще більш спантеличеною. В цілому, її зрозуміти можна було — кабінет адвоката компанії, її викликали офіційно, щоб розпитувати про новини та справи насущні. Тут яких хочеш жахів надумаєш.

— Щось сталося? — очевидно запитала вона.

— У Парадізо багато своїх людей у різних інстанціях, — я опустив погляд, — і в поліції теж є.

Аліна зблідла. Дивилася на мене, ледь не забувала дихати. Я поспішив.

— Нас попередили, що на вас готується кримінальна справа.

Дівчина мовчала. Її губи тремтіли, обличчя стало мертвотно-блідим.

— Аліно, з вами все гаразд? Принести вам води?

Вона мовчала, зіниці бігали з боку в бік у повному нерозумінні того, що відбувалося. Шок. У дівчини був шок. Я миттєво вибіг із кабінету — на розі зі сходами стояв кулер із холодною водою. Можна було покликати адміністратора, але це б зайняло більше часу.

Я повернувся з пластиковим стаканчиком назад і простягнув його дівчині. Вона з вдячністю прийняла й хутко сьорбнула, ніби це було спиртне.

— Можу принести заспокійливе, якщо вам від цього полегшає, — сперся на стіл і не відходив від осені ні на крок.

Вона опустила очі. Усе ще тряслася вся.

— Ні, скажіть… Хто?

Важке зітхання вирвалося в мене з грудей. Я підійшов до столу й дістав тонку теку. Розгорнув перед Аліною і відкрив її.

Дівчина швидко оглянула свій файл із фотографією та даними, що зберігалися в Парадізо. Перегорнула на другу сторінку — побачила Рому. Обомліла. І тоді знайшла записку.