Розділ 9. Назар

Мила осінь усе ще радувала своїм пучком на голові, який періодично миготів на дорозі між рекламним офісом і місцевою кав’ярнею, але особисто ми більше не перетиналися. Я був повністю поглинений роботою — закриттям позовів, залагодженням питань.

Слава богу хоч Леонардо перестав грати зі своїми родичами. Уже не знаю, чи надовго це затишшя перед бурею, але розбиратися з багатомільйонними судовими процесами — задоволення не найцікавіше.

Втім, спокій був лише у моїх мріях — пролунав стукіт у двері.

— Увійдіть, — я відклав папери вбік і підняв голову, відчувши яскравий аромат шафрану з мускатом. І трохи поту.

Начальник відділу кадрів галантною ходою підійшов до мене ближче й сів на стілець, закинувши ногу на ногу. Руки схрестив у замок на колінах.

Зустрічі в нас призначено не було — як і пояснення, чому він так фамільярно поводився.

— У нас справа намічається, — хмикнув Валентин, забувши і про привітання, і про як справи, але я не став скаржитися.

— Яка?

— Кримінальна. На нашу співробітницю.

Цього ще не вистачало. Кримінальну справу завжди легко роздути в пресі, навіть якщо сам обвинувачений виявився невинним. Зам’яти таке складно. Зазвичай закінчується звільненням.

— І що ти хочеш від мене? — резонно запитав у кадровика. — Це твоя справа, позбуватися проблеми до її появи.

— А ми не можемо її звільнити, — видихнув Валентин і сів уже нормально, налаштувавшись серйозно. — Дівчина вагітна. За законом не можемо.

— Не можемо через її вагітність, а не через кримінальне питання, — відрізав я.

Але піар катастрофа могла настати колосальна. Парадізо дискримінують вагітних! І хто там уже буде розбиратися — злодійка, убивця, маніячка чи ще хто. Звільнили, значить винні. Корпорації завжди в усьому винні — за версією громадськості.

Я важко видихнув.

— Ти не хочеш галасу, пов’язаного із цим.

Валентин кивнув.

— У нас два шляхи, — продовжив кадровик, — вручити їй чек і заяву про нерозголошення, або…

І тут його хитрі очі блиснули, а поза знову стала куди більш розкутою і впевненою. Ось чому цей хитрий лис так фамільярно поводився на початку. Він захотів із прийдешньої катастрофи не просто вилізти — зібрати з неї куш.

—… ти виграєш їй справу, — закінчив Валентин. — Ми зробимо із цього масштабну піар-акцію — я вже надіслав запит Давиду на підготовку. Парадізо на захисті жінок, вагітних, дітей! Всіх! Відкрию тобі таємницю — Леонардо пробивав питання виборів. Гадаю, мітить на пост мера.

Я присвиснув. 

— А деталі справи є? — сумно кинув йому у відповідь.

Очевидно, відмову не приймали. Але мені б хоч розуміти, чи можливо взагалі це виграти. Іноді в Парадізо думали, що я — чарівник, і вихід можу знайти з усього. Але якщо за статтею винен, то що я вирішу то?

Валентин із виразом обличчя фокусника поклав переді мною худеньку теку. Справа тільки намічалася — хід ще нічому не дали, тому й матеріалів було мало. Здебільшого — хто, на кого й за що заявляє.

Я розкрив теку й обімлів. На мене величезними й по-дитячому розкритими очима дивилася осінь. Аліна Сергіївна Конопатова, двадцять дев’ять років. Усередині все здригнулося, і мені великих труднощів коштувало не подати знаку — спокійно перегорнути сторінку, щоби побачити ім’я обвинувачувальної сторони.

Шевчук Роман. Хто б сумнівався. Я знову видихнув, відчуваючи неприємний присмак у роті.

— Ми вже з ним судилися, — я підняв очі на Валентина, — це ж колишній рекламник Давида.

— Трохи труднощів, але не те щоб ти не міг із цим упоратися, — знизав плечима кадровик.

Ага. Тобто не переможеш, і справа набуде ще бруднішого обороту, ніж було б зі звільненням вагітної.

Я перегорнув на третю сторінку. Там була лише записка з надписом від руки каліграфічним почерком — крадіжка. Я підняв брови.

— Крадіжка чого?

— Поговори із цією Конопатовою і дізнайся, — Валентин поправив краватку і встав зі стільця, простягнув руку для рукостискання. — Далі все залежить від тебе. Закриєш справу до її відкриття — теж добре. Ні — роби більше галасу, але красиво перемагай.

— А якщо програю, то гарантій мені ніхто не дасть?

Кадровик чарівно посміхнувся.

— Ну що ти, Назаре, коли ти хоч раз програвав?

Ніколи. Але статистика дає несприятливі прогнози — немає ще у світі адвоката, який би жодного разу не програвав справу.