8.2

Наступного дня я з хвилюванням і трепетом збиралася в себе вдома. Кілька разів перевірила чистоту одягу, складки, нанесла зовсім ніжний макіяж і ще для профілактики покрутилася перед дзеркалом. Я хотіла мати бездоганний вигляд. Чому?

Це була моя перша зустріч із лікарем, який мав стати моїм ангелом-охоронцем на найближчі дев’ять місяців. А це важливіше за побачення буде!

Для удачі три рази покрутилася на місці, постояла на одній нозі й потримала п’ять копійок під п’ятою. Було незручно, але покликані прихильні сили того варті. Навіть якщо їх не існувало. Це не важливо, якщо в підсумку все пройде гладко!

Від спогадів про таксі кидало в тремтіння. Ще й без телефону залишилася. Добре, що вдома валявся мій старенький кнопковий — змогла зателефонувати в банки, заблокувати всі рахунки. Думала піти в поліцію, але інформації було страшенно мало, тож вирішила відкласти цей спогад подалі.

Як кошмар, який не відбувався. Адже він не був важливим. Не тоді, коли я вперше збиралася поговорити про мою дитину. Хто знає, може мені сьогодні зроблять УЗД? І я вперше зможу поговорити з малюком?

Доторкнулася до живота і зрозуміла, що ніхто не зможе принести мені стільки удачі, скільки мій майбутній малюк.

— Уперед! — прошепотіла собі й вийшла з дому.

Їхала автобусом і відчувала себе настільки щасливою, ніби особисто за мною приїхав лімузин. Люди на мене поглядали, поки я радісно посміхалася, але мені було все одно. Тут у пропахлій ковбасою маршрутці я була щаслива.

— Аліно! — уже біля дверей лікарні мене зустріла Софія.

Дівчина трималася за поперек і ледь стояла зі своїм досить солідним животиком. Їй явно з дня на день народжувати. Я поспішила до неї.

— Софіє, привіт, — захекалася, — не варто було мене чекати просто тут, тобі ж незручно стояти!

— Спорт корисний для здоров’я, — лагідно посміхнулася вона й погладила живіт, — до того ж Катруся має звикати до того, що мама в неї не зі спокійних.

— Ой, у тебе буде дівчинка? — мої очі розплющилися.

Звісно, Софія вже знала стать дитини. Просто я… Не очікувала цього. Чомусь у моїй голові це працювало абстрактно. Малюк. Дитина. Невідомо — хлопчик чи дівчинка.

— Якщо нічого, звісно, не відросте, — віджартувалася дівчина, — підемо? Марина Львівна — чудовий фахівець.

Марина Львівна, значить жінка. Кажуть, чоловіки — значно кращі акушери, ніжніші й м’якші. Але сперечатися я не стала. Хто досвідченіший у цьому питанні — мама однієї дитини і вагітна на дев’ятому місяці чи я? Та, що навіть за себе постояти не може?

Сльози раптом підкотили до очей, і мені довелося пригальмувати біля кулера з водою.

— Щось не так? — Софія розвернулася до мене, але не поспішала підходити.

— Усе гаразд, у роті пересохло, — збрехала я, запиваючи ковтун емоцій.

Вдих. Видих. Спокійно, Аліно, того виродка тут немає. Він у себе в таксі. А ти — вільна пташка.

Ми піднялися до лікаря. Софія ввічливо запропонувала зайти зі мною всередину, але ми обидві розуміли, що це було б зайвим. Ми не були так тісно знайомі, та й… Навіть батька не запрошують на такі огляди. Занадто рано, щоб це було хоч скількись важливо.

Я зайшла всередину і тремтіла як осиковий лист. Але Марина Львівна виявилася тямущою жінкою. Ми довго розмовляли про все — про мій спосіб життя, про здоров’я і моїх батьків.

— Ось список аналізів, — вона посміхнулася після огляду й ще короткої бесіди, — пройти обов’язково в найближчі два тижні. Аліно, у вас чудова здорова вагітність, сьомий тиждень.

— Сьомий? — я здивовано змахнула віями.

Так давно? І я не відчувала? Торкнулася живота.

— Але в мене не було ні токсикозу, нічого, — пробурмотіла задумливо.

— Не кажіть гоп, — усміхнулася Марина Львівна, — але навіть якщо вас не нудитиме — таке теж буває. Ви просто помітите зміни в тілі, у відчуттях. Якщо щось турбуватиме, ось мій номер телефону.

Я прийняла візитівку й хотіла вже попрощатися, коли одне запитання змусило мене зупинитися. Торкнутися рукою живота. Зважитися. Не заради себе — заради дитини.

— А коли я зможу зробити УЗД?

Лікарка усміхнулася.

— Якщо хочете, можемо спробувати зараз. Але стать сказати неможливо — тільки сердечко послухати.

— А можна? — я запитала з такою надією в голосі, що серце завмерло. Я ніби знову переродилася.

І ще раз, коли лікарка дістала апарат і провела рідиною по моєму животу. І ще — коли я почула стукіт серця своєї дитини.

Усередині мене було життя. Тепер я це знала напевно.

Здається, Рома це відчував, адже мені прийшла смска.