7.2

— Та й навіть якщо не від нього, питати таке в лоб огидно, — погодилася Олена і схрестила руки.

— Зате він пропозицію зробив.

Я знову намагалася виправдати Рому. Попри всі його вчинки. Тобто ні, у своїй голові я, звісно, розуміла, що так не можна. Що він чинить по-свинськи, що позбутися його у своєму житті потрібно якомога швидше! Але в очах дівчаток я його чомусь виправдовувала. Хотіла, щоб вони не думали про Рому, як про зло в останній інстанції.

Хоча він таким і був.

У своїх думках я не відразу вловила гробове мовчання за столом. Розгублено підняла голову.

— Ти ж не сказала «так»? — порушила тишу Наталі.

— Ні, але… — я схрестила пальці перед собою, очима втупилася в чашку з лате. — Я взяла його каблучку й розбила.

— Ось це молодець! — заголосила Олена.

— Прямо перед ним? — усміхнулася Наталі.

Дівчатка. До чого ж у них ядерні характери.

М’яка рука накрила мої пальці.

— З тобою все гаразд, Аліно? — турботливий погляд Софії та її усмішка увігнали мене у фарбу.

Сльози раптом набігли на очі. Я згадала, як прикро й самотньо мені було в тому автобусі, у якій злості я жбурнула каблучкою об стіну. Сама не помітила, як розплакалася і розповіла все подругам. У всіх деталях.

Здається, до кінця історії Наталі підлила собі щось міцне в каву. Олена зробила це ще на початку.

— Гаразд, за каблучку він тобі нічого не зробить. А якщо потрібні будуть кошти, то ми тобі скинемося, — прийняла відповідальне рішення Наталі.

Олена й Софія згідно закивали.

— Дівчата, так не можна! — сльози знову набігли на очі, але цього разу від іншого почуття.

У мене ніколи не було подруг. Не виходило дружити з дівчатами і все тут. Я звикла. Не те щоб я із чоловіками вела активну дружбу — так що й не звикати було. Але потім у моєму житті з’явилася Наталі. Разом із нею снігом на голову — Олена. Й ось тепер Софія.

Невже дружба в дорослому віці можлива?

До кінця вечора Софія поділилася зі мною контактами свого лікаря і навіть пообіцяла особисто провести до нього. Я все ще не могла повірити своєму щастю, але з вдячністю прийняла й номер, і пропозицію відвідати лікаря разом.

Додому вирішила добиратися на таксі. Ніч стояла морозна, а ми з дівчатками засиділися, користуючись тим, що Олена зачиняла кав’ярню останньою.

— Упевнена, що не хочеш, щоб я тебе відвезла? — Наталі напружено вдивлялася в моє обличчя.

За нею вже приїхала чорна машина. За кермом — водій. На пасажирському сидінні, готова посперечатися, Давид. Ні, відривати дівчину від її коханого зовсім не хотілося — як і бути третім колесом.

— Я доберуся на таксі, — ввічливо відмовила подрузі.

І так занадто багато доброти від неї отримую.

— Ну дивись, — невпевнено протягнула Наталі, — напишеш, як доїдеш до дому.

У таксі я почувалася тепло й  у безпеці. Моїм водієм був молодий хлопець у толстовці, тож я без жодних сумнівів втупилася в телефон і гортала різні ролики, які не встигла переглянути протягом дня. Сьогодні багато чого сталося. І тому гортати соціальні мережі було тільки в радість.

Машина загальмувала. Я підняла голову й озирнулася, але місцевість мені була ледь знайома. Відкрила додаток у телефоні — їхати залишалося ще близько кілометра.

— Пробачте, а чому ми зупинилися? — я підвелася, щоби подивитися на водія, коли він обернувся до мене.

І подивився сальною посмішкою.