Розділ 7. Аліна

Увечері в кав’ярні ближче до станції метро на мене вже чекали. Темноволоса ефектна дівчина з карими очима. Поруч із нею — яскрава блондинка, офіціантка цього закладу із чарівною посмішкою. Між ними — скромна дівчина з уже солідним животиком.

— А ось і наша винуватиця урочистості! — хихикнула блондинка.

Олена. З недавніх пір мала горде звання моєї близької подруги.

— Сідай поруч, — махнула мені Наталі, — це Софія, знайомся.

— Добрий день, — я потупила погляд і простягнула руку для рукостискання.

— Вона завжди у вас така серйозна? — з награним шепотом і навіть крапелькою переляку перепитала вагітна дівчина.

Ми дружно розсміялися. Бо ні — зазвичай я не настільки серйозна. Просто в присутності відомої письменниці та дружини мільйонера дещо губилася. Хоча… Перевела погляд на Наталі. Та он зустрічалася з іншим мільйонером.

Ми з Оленою чужі на цьому святі багатого життя.

— Чай, каву? — офіціантка тут же підстрибнула, щоби принести й мені напій.

Решті дівчат вона вже все принесла.

— Мені кави не можна… — я покосилася на свій абсолютно плоский живіт, за яким, як я сподівалася, ховався хтось дуже симпатичний.

Нехай би мій малюк успадкував зовнішність тата, а характер — мій. Якщо це хлопчик, звісно. А якщо дівчинка, то все від мене! Нічого там Ромі робити! Тільки так… У ДНК…

— Дівчинко моя, ти вагітна, а не хвора, — пирхнула Софія, — налий їй її улюблену каву, а ти, Аліно, припиняй хвилюватися. Своїм стресом ти тільки сильніше нашкодиш дитині.

І поки я все ще нервово поглядала на кавомашину, з якої з пекельними звуками мені готувалася кава, Софія розповідала про нюанси своєї вагітності. Про деякі проблеми, до яких життя її не готувало, і про радощі.

Вона опустила погляд на солідно збільшений бюст.

— Дівчатка, — дівчина прикрила посмішку долонькою, — особливо на початку, ефект космічний. Як після операції! Уся сяєш, чоловіки витріщаються!

— Марк не ревнує? — хмикнула Наталі.

— Відмовляюся коментувати, інакше вийде подкаст у дусі чотирьох подруг із Нью-Йорка, — приснула Софія. — Але скажімо так: Марк залишився вкрай задоволений позитивними аспектами вагітності.

Так непомітно під сміх мені принесли каву, і я з насолодою потягнула свій улюблений лате. І справді трохи заспокоїлася. Зрештою, відривати себе від звичної рутини — це великий стрес для організму!

Але про всяк випадок вирішила уточнити в лікаря, скільки кави мені рекомендовано. А сьогодні вип’ю так. Я ж одну всього, маленьку чашечку.

— Як Рома відреагував? — Олена підсіла поруч.

Я закусила губу. Як? Напевно, добре. Пропозицію-то зробив. Але ж були нюанси.

— Спочатку запитав чи дитина його.

Почулася така лайка, що мені захотілося прикрити вушка не тільки своєму малюкові, у якого і вушка ще не сформувалися, а й малюкові Софії. Там-то вже все є! Сприйме! Запам’ятає таку лайку!

— Це нормальне запитання! — завила я. — А якби я була з кимось іншим?

— Але ти не була! — заволала Наталі. — Ти цілодобово дивилася на Рому, як цуценя на господаря!

Я опустила погляд.

— Та й навіть якщо не від нього, питати таке в лоб огидно, — погодилася Олена і схрестила руки.

— Зате він пропозицію зробив.

Я знову намагалася виправдати Рому. Попри всі його вчинки. Тобто ні, у своїй голові я, звісно, розуміла, що так не можна. Що він чинить по-свинськи, що позбутися його у своєму житті потрібно якомога швидше! Але в очах дівчаток я його чомусь виправдовувала. Хотіла, щоб вони не думали про Рому, як про зло в останній інстанції.

Хоча він таким і був.

У своїх думках я не відразу вловила гробове мовчання за столом. Розгублено підняла голову.

— Ти ж не сказала «так»? — порушила тишу Наталі.

— Ні, але… — я схрестила пальці перед собою, очима втупилася в чашку з лате. — Я взяла його каблучку й розбила.

— Ось це молодець! — заголосила Олена.

— Прямо перед ним? — усміхнулася Наталі.

Дівчатка. До чого ж у них ядерні характери.

М’яка рука накрила мої пальці.

— З тобою все гаразд, Аліно? — турботливий погляд Софії та її усмішка увігнали мене у фарбу.

Сльози раптом набігли на очі. Я згадала, як прикро й самотньо мені було в тому автобусі, у якій злості я жбурнула каблучкою об стіну. Сама не помітила, як розплакалася і розповіла все подругам. У всіх деталях.

Здається, до кінця історії Наталі підлила собі щось міцне в каву. Олена зробила це ще на початку.

— Гаразд, за каблучку він тобі нічого не зробить. А якщо потрібні будуть кошти, то ми тобі скинемося, — прийняла відповідальне рішення Наталі.

Олена й Софія згідно закивали.

— Дівчата, так не можна! — сльози знову набігли на очі, але цього разу від іншого почуття.