Розділ 3. Аліна

У моїх найромантичніших думках той таємничий незнайомець мав зупинити Рому і сказати, що він мене не вартий, що саме він, талановитий адвокат, тепер піклуватиметься про мене. А якщо Рома не згоден, то нехай їхню долю вирішить дуель!

Загалом, книжок я начиталася, ага. Адвокат йшов у своїх справах, Рома поводився цілком стерпно як для колишнього й того, хто дізнався, що стане батьком. От тільки мені на душі було паршиво. І дуже хотілося, щоб чиясь сильна рука врятувала від цього «злого дракона».

— Мені йти потрібно, Ромо, вибач, — я м’яко усунулася від нього.

На душі, як і раніше, шкребли кішки.

— Звичайно, Парадізо не чекає! — він усміхнувся.

Я знову подивилася в такі рідні очі, у веселу усмішку. Як він міг виявитися поганою людиною? Як я могла не помітити цього раніше?

— Чуєш, Алінко! — крикнув мені Рома, коли я вже перейшла дорогу.

Довелося обернутися. Вітер тріпав світле волосся чоловіка. Зараз він був схожий на того Рому, у якого я колись закохалася. У майже хлопчиська.

— Переїжджай до мене! — махнув мені рукою.

Від розгубленості я навіть не відразу знайшлася з відповіддю.

— Сама подумай, мама зможе допомагати з малюком, та й недобре це, щоб дитина росла без батька! Одружимося, Алінко!

Я завжди була натурою романтичною. Мріяла про пишний букет троянд, про сукні з рюшами, про принців, про білих коней і карети — і щоб кохання як у казці. А отримала зовсім іншу тварину, яка зустрічалася хіба що в братів Грімм.

Втім, жити з мамою? Це справді могло б стати непоганою ідеєю. Коли я повернуся на роботу, то дитину потрібно буде з кимось залишати. Бабуся малюка здалася найбільш… логічною ідеєю.

Але пропозиції руки й серця я безумовно чекала іншої. Хоча б на коліні, а не криком через усю дорогу. Махнула Ромі рукою і пішла. Не готова я відповідати зараз на такі фундаментальні запитання.

Я повернулася на своє робоче місце, але цього разу замість безглуздого гортання соціальних мереж я взялася за навчання. І переглянула всі відео, які були пов’язані з пологами.

Чи варто сказати, що до кінця дня я була сіро-зеленого кольору?

— Дивлюся, у тебе перші симптоми токсикозу? — Наталі з усмішкою підійшла до мене, у руках тримала чашку із чаєм.

Судячи із запаху — меліса й ромашка. Заспокійливий. Я з вдячністю прийняла чашку і відхлебнула. Допомогло мало — я постукала пальцями по столу, озирнулася довкола й перейшла на таємничий шепіт:

— Ти знала, що відбувається під час пологів?!

І почала розповідати про всі жахи, які тільки встигла дізнатися. Найжахливіше було, коли я натрапила на канал якогось чи то турецького, чи то тайського, чи то в’єтнамського лікаря — мова в описі мені була незнайома, символи та знаки якісь.

— Він цих дітей! — у фарбах описувала я. — Прямо жбурляв! Взяв і гаплик!

Наталі навіть не намагалася прикрити сміх.

— Прям жбурляв об стіл? — і брову вигнула.

— Ага! — очі мої округлилися. — І тримав за ніжки! Вони, бідолахи такі, кричать, їм страшно, а він… Як дасть їм по попі!

— І ти думаєш, що цей турок, таєць чи в’єтнамець зробить те саме твоїй дитині? — істеричний сміх пробивався навіть через голос Наталі.

— Ну ні. Таких кровожерливих відео в українців я, звісно, не бачила, але раптом!

Наталі сперлася на стійку й нахилилася до мене. В очах її грали смішинки, а на обличчі не відбилося навіть тіні тривоги. Вона була абсолютно спокійна.

— Скажи мені, люба, — вкрадливо сказала дівчина, — із чого ти взяла, що всі жахи світу мають статися саме з тобою?

— Я завагітніла від Роми, — похмуро нагадала я.

— Резонно, — Наталі була змушена погодитися. — Але крім цього нічого кричущого не сталося. Те, як усе пройде в тебе, теж ніхто не знає. Деякі дівчата навіть не відразу розуміють, що народжують! Моргнула й у тебе дитина народилася!

— А якщо… — всередині все впало. — Я буду сидіти в соціальних мережах і в цей момент… Просто тут…

— О боже. — Наталі закотила очі. — Давай ми зробимо найправильніше. Підемо до лікаря, хочеш разом? Я підтримаю тебе. Буду твоїм адекватним Ромою.

— Хочу, — переповненим надією голосом промовила я.

Найбільше на світі я боялася ходити по таких лікарях, приймати такі рішення сама. Наталі, звісно, не батько дитини, але її підтримка в цьому питанні була б неоціненною.

— Чудово. І перестань надумувати й дивитися дурні відео, — вона докірливо помахала пальчиком у бік мого телефону. — Дитина — це диво, от побачиш.

Я сумно видихнула. У сім’ї я була одна, ще й пізньою дитиною, і гадки не мала, що таке малюк. Тобто ні, мала, звісно — це мінілюдина, яка може померти, якщо я зроблю щось не так. Абсолютно жодного тиску! А так — диво!

— Може тобі поговорити із Софією? — раптом запропонувала Наталі, і це було перше, що вона сказала, що справді відволікло мене.

Софія Далессіо. Ми з нею не були знайомі в дружньому розумінні цього слова — перетиналися по роботі. Але Наталі з нею спілкувалася, а сама дівчина була вже на солідному терміні вагітності. Може вона змогла б мені допомогти? Розповісти, як це й що це, і…