2.2

У моєму кабінеті панував ідеальний порядок — усі теки розкладені за кольорами та згідно з роком, місяцем і днем проведення самої справи. Мені було важливо встигнути вчасно і швидко ознайомитися з фактами, щоб не втратити дорогоцінну можливість надати позов першим.

Багато хто б сказав, що робота адвоката нудна. Я б із ними не погодився з двох причин. Перша — я знаходив спокій і розслаблення в планомірності та послідовності всіх дій. Якщо ти можеш розставити своє сьогодення, то майбутнє будувати банально простіше. Та й у всіх папірцях приємно одне. Передбачуваність. Якщо ти забудеш подати позов, то винен лише ти сам.

І жодного втручання удачі чи сил ззовні. А з грошима Далессіо навіть зв’язки опонентів не могли стати на заваді перемозі в суді.

Друга причина, чому я любив свою роботу — вона абсолютно не була нудною. З вічними пригодами всіх членів італійської сімейки я з процесів різної складності просто не вилазив. І це змушувало мої мізки нескінченно працювати.

Але зараз я зосередитися не міг. Вирішив дозволити собі маленьку слабкість — набрав в архіві своїх справ ім’я Романа. Чим тоді закінчився його процес?

— Забрав п’ятдесят тисяч доларів, — пробурмотів собі в руку.

Хлопак продешевив. Далессіо дали б і вдесятеро більше, аби він підписав угоду про нерозголошення і не з’являвся в корпорації Парадізо ніколи в житті. Обмежувальний припис не робили, але зараз мене відвідало гостре бажання його все ж таки організувати.

Важко видихнув. Не моя це справа, не моя. Випив махом похололу каву і взявся перебирати пальцями по клавіатурі по зовсім іншому питанню.

Колишня працівниця АртГаллері, адміністраторка головного редактора заявляла, що Софія Далессіо вкрала в неї ідею для нової книжки. До свого листа з претензією прикріпила навіть підтвердження — фотографію чернетки, у якій були списані розділи точнісінько як у Софії. Я придивився, але за одними тільки знімками складно було сказати, підробка це чи оригінал.

Я набрав номер цієї дівчини. Юлія Васнецова. Кілька разів прочитав її ім’я вголос.

— Алло? — голос претензійний, роздратований.

— Доброго ранку, підкажіть, я спілкуюся з Васнецовою Юлією Віталіївною?

— Так, а ви хто? — усе та сама претензія, усе той самий наїзд.

Я їй не подобався. Що загалом логічно, ми не знайомі, але крапля доброзичливості б не завадила.

— Адвокат пані Далессіо, Назар Савченко, підкажіть, вам зараз зручно говорити?

— Мені нема про що з вами говорити, — фиркнула дівчина.

Почувся звук підборів — вона кудись ішла. Я виглянув у вікно просто про всяк випадок, переконатися, що дівчина не була десь на території будівлі. Але ні, ніхто з перехожих не говорив по телефону.

З-за козирка біля входу промайнув рудий пучок. Я примружився. Здалося?

— Надіслані вами фотографії занадто розмиті. Будь ласка, надішліть якісніше підтвердження. Якщо ні, то відповідь буде відповідною, — кинув погляд на годинник. — Сьогодні до вечора у вас вийде?

— Я нічого надсилати не буду, вистачить і того, що ви вже бачили, — дівчина продовжувала відбиватися, але слухавку не кидала.

Чекала пропозиції грошей. Я хмикнув. У мене інструкції були інші.

Подивився знову у вікно, але рудого пучку вже не було. Все ж здалося.

— Почекаю до завтрашнього ранку, — записав собі в список справ чергову позначку. — Буду дуже чекати вашої відповіді, Юліє Віталіївно. Гарного дня.

Обуритися панянка не встигла — я скинув виклик. 

Чомусь мені здавалося, що продовження справи не буде. І я помилявся.