14 Розділ

Спочатку ми завезли Аню, яка жила взагалі не по дорозі до нас. Темні ліхтарі мигали в вікні, а очі закривались самі по собі, головне зараз не заснути. Наташа також притихла, мабуть засинала, Макс включив тихо музику та слідкував за дорогою не промовивши ні слова, що й не дивно. Мені подобається його присутність, чому так,  не знаю, але воно мене п’яніє, хоча алкоголю й дак вдосталь в моїй крові. Коли ми під’їжджали до мого будинку, голова йшла обертом, в середині все зжалось, так не добре, не потрібно було стільки пити. Макс зупинив машину біля мого будинку.

            -Дякую.- Промовила та вийшла з машини. Кілька секунд простояла не зрушивши з місця, картинка до купи не складалась, але мислила я тверезо. Тільки тоді коли я зачинила вхідні двері, я почула гул машини, яка від’їжджала. Роззувши ці туфлі я побігла в вбиральню та міцно зачинила двері, живіт болів, голова паморочилось, мене нудило. Дарма я стільки випила. Побувши над унітазом кілька десятків хвилин я вмилась. Голова не так крутилась, але всеодно йшла обертом. Випивши жменю таблеток, щоб завтра мені було легше. Завтра потрібно йти в інститут, прокляття! Потрібно відпочити.

            На ранок було все добре, але згадавши вчорашню ніч, мене трусило. Соромно. Ніколи так не напивалась. Зранку подзвонила Аня, їй повезло і весь алкоголь залишився в ній і нічого в неї не боліло. Заздрю такій витримці. Снідати я категорично відмовилась, тому що, не хочу продовження вчорашньої ночі біля унітазу. Тому взяла пляшку води та пішла в інститут. Потрібно вже шукати роботу, не можна ось так вечора свої проводити.

            Біля воріт в інститут Аня стояла з Максом, було важко їх не помітити. Вони про щось дуже зацікавлено розмовляли, посміхались обоє, Максу йде посмішка.

            -Привіт.- На мої плечі хтось поклав руки. Я підстрибнула від здивування. Повернулась, та побачила Сашу. Він виглядав краще ніж в останню нашу зустріч.

            -Привіт.- Посміхнулась. Я не зла на нього, але не приємно, що він спав з іншою тоді коли я хотіла себе запевнити, що кохаю його. Господи, та чому ж це справді так НЕ ПРИЄМНО. Я не кохаю його, можу про це говорити відверто, але мені не приємно, ось просто НЕ ПРИЄМНО, зараз стояти і дивитись на його гарні риси обличчя. Він такий рідний і такий чужий одночасно.

            -Настя, з тобою все добре?- Я не зрозуміла до чого це запитання. І чому у нього такий стурбований погляд. Та зі мною все чудово, ніколи себе так не відчувала.

            -Так.- Похитала голою, щоб додати якоїсь впевненості в свої слова.

            -Якщо тобі потрібна моя допомога, або просто поговорити ти завжди можеш звернутись до мене. Пам’ятай це.- Він обійняв мене та пішов. Саша серйозно думає, що ще коли я прийду до нього, щоб поплакати в його обіймах? Я зжала руки в кулаки, щоб нігті влились в долоні, потрібно перебити сльози, які виблискували з моїх очей. Заспокоївши свої нерви я пішла далі. Хотілось просто піти в інститут, але так буде не гарно і взагалі дивно. Аня з Максом мене не помітили, тому щоб звернути їхню увагу я закашлялась.

            -Привіт.- Радісно вигукнула Аня та кинулась в обійми.

            -Привіт.- Сказала я до Макса.

            -В тебе щось сталось?- Він прискіпливо розглянув мене.

            -Нічого не сталось.- Відповіла закотивши очі.

            -Вона з Сашою розійшлась.- Аня обійняла мене так співчутливо, навіть сама не зрозуміла, що тільки що зробила помилку сказавши це. Макс дивився на мене, а його погляд як завжди робив опіки, тільки цей раз приємні.

            -Ну добре тоді, мені потрібно йти.- Макс хотів, щось сказати, але я не хочу зараз нічого чути. Саша зробив мені рану, яка ще не загоїлась і я не в змозі зараз про це говорити.

            На парах я старанно пробувала вникнути в суть всього, що відбувалось навколо, я хотіла, щоб усе було ідеально, а якщо щось не виходило, дратувалась. Одна нерівна літера на моєму аркуші вже виводила мене з себе. Я нічого не можу з собою вдіяти, хочеться виплакатись, але коли я закрилась в маленькій кімнаті, де були принтери і канцелярія для студентів, виплеснула емоції на ззовні. Це зовсім мене не спасло. Хочеться підтримки, але водночас не хочеться бачити нікого. Ненавиджу це відчуття.

            Велика перерва, і що мені робити ці пів години, нічого розумнішого ніж піти до Тараса я не придумала. Він якраз залипав в телефон і дуже стішився моєму приходу.

            -Ну що ти там, добре відпочила.- Він почав сміятись коли мене побачив, мабуть подумав, що я добре вчора випила, І ПРАВИЛЬНО ДУМАЄ. Але коли я виходила з дому вигляд у мене був більш менш нормальний, в інституті взагалі змарніла.

            -Ой, не питай. Ноги досі болять. Так натанцювалась.

            -А мене не позвала.

            -Я думала ти там, ти ж ні однієї дискотеки не пропускаєш.

            -Так вчора мажорів тільки пускали, таких простих смертних, ні. Там вхід був, як моя місячна зарплатня.

            -Ну так, воно було й помітно, одні папіки танцювали.

            -А були гарні дівчата?- Грайливо запитав Тарас.

            -Ще й які, ти таке пропустив.- Відповіла його ж тоном. Ми разом посміялись, посиділи, поговорили, і було час повертатись на пари.

            Пара правознавства, сам по собі предмет цікавий, а ось викладач ну взагалі не подобається. Чи це він на зло, чи справді не може нормально говорити. Бубнить завжди собі під ніс, на третіх партах вже не чути, що він там говорить, а про останні й по давна. По середині пари у моїй кишені почав вібрувати телефон. Аня. Що вона хоче у неї ж також пара. Я взяла слухавку.

            -Пара!

            -Ну Настя, вийди в столовку.

            -Що сталось?

            -Скучно.

            -Ти серйозно? Давай на перерві.

            -Ну, будь ласка.- На парі всеодно було скучно, тому я не змогла відмовити та спустилась до неї. Вона одна сиділа за столиком та дивилась в телефон.