12 Розділ

На вулиці вже глуха ніч, людей зовсім немає, це добре, але водночас лякає. Я не знаю, що більше мене заділо, моя поведінка чи вчинок Саші. Колись давно, мимоволі я задумувалась, щоб робила, якби дізналась про зраду Саші. Це завжди завдавало болю, і я вірила, що не зможу далі жити. Десь всеодно плекала надії, що зі мною такого статись не може. Адже довірила йому себе, тому що була впевненою у ньому, як і він у мені. Не знаю, чи можу вважати свій поцілунок з Максом рівноцільним зі зрадою Саші. Тим більше, я не знаю чи це взагалі правда! Чи пробачить Саша мені? Чи зможемо ми знову повернутись до тих стосунків, які колись зародились у нас. 

            Я зупинилась біля дверей свого будинку, тому що побачила силует. І молила Бога, щоб це просто мені здалось, але нажаль. Саша стояв та перекидав з руки в руку телефон. Він побачив мене, але не спішив підходити, мабуть думав, що поки я дійду, обдумає, що сказати. Мені справді не хотілось слухати, ми через багато, чого пройшли і мабуть двоє не помітили, що минулі почуття зникли, але ніхто з нас не наважувався зробити перший крок до розмови. Боляче від тієї думки, що наші відносини тепер будуть тільки в наших спогадах. Навіть, якщо Аня пожартувала, на що я пів дороги додому надіялась, то для себе я вирішила, що не хочу продовжувати це все, я не відчуваю запалу при поцілункові, не хочу спати з ним. Я люблю його, але як друга. Він завжди буде в моєму серці, але це не кохання, це звичка, я потребую його, але не так, як раніше.

            Я стояла перед ним, дивилась прямо в вічі і знала, що він відчуває, мені його шкода. Я знала його набагато більше, ніж він думає. Я знаю, кожну родимку на його тілі, знаю, чим він любить снідати, а що просто не переварює. Знаю, що йому подобається в мені, а що дратує. Знаю все. Знаю навіть те, що з сьогоднішньої ночі, він не мій, а я не його. Сльози полились з моїх очей, а я не стримувалась, не має сил.

            -Вибач. Я хотів сказати,- він прошепотів. Тобто це був не жарт. Мабуть і до кращого. Краще зараз буде боляче мені. Ніж потім йому.- Насть. Просто я не знаю, як вийшло. Я був п’яний і ми посварились, а вона..

            -Будь ласка, давай без подробиць,- схлипуючи відповіла.

            -Насть, я не хочу тебе втрачати. Я люблю тебе. Але це не те кохання, яке я хочу відчувати до дівчини,- як я його розумію. Але навіщо було це все продовжувати та принижувати мене цією зрадою. Він не подумав про мене в той момент. Він це повинен був сказати до того, як зрадив, ДО.

            -Вже, пізно, завтра рано вставати, йди будь ласка додому,- я зробила крок до дверей, але він схопив мене в свої обійми.

            -Настя, вбач, я не зможу, якщо ти будеш мене ігнорити. Вибач я покидьок. Просто пробач. Я хотів сказати, я збирався, але... Вибач.- Я притулилась до нього. Його рідний запах, я також не зможу без нього.

            -Тепер ми просто друзі.- Від цих слів його трусонуло. Саша поцілував моє волосся. Ми стояли так вічність, аж доки я не перестала плакати. Не думаю, що ще колись ми зможемо так стояти.

            -Вибач.- Він прошепотів, а не дивлячись на нього пішла в дім. Плакати вже не хочеться, тому що немає сенсу. Вже все вирішено і нічого не повернути, якийсь осад в серці є. І я надіюсь, що з часом він зникне, це як рана, і я дуже надіюсь, що вона загоїться. В кімнаті я переодягнулась та лягла в ліжко, на вулиці вже було світло. Наташа. Я зовсім про неї забула. Я ж обіцяла дивитись за нею. Встаю з ліжка порпаюсь в кишені. Дістаю телефон 34 пропущених, серйозно, серце б’ється дуже сильно. Від неї 6 пропущених, як я надіюсь, що з нею нічого не сталось. Будь ласка, візьми слухавку.

            -Алло.- Відповів чоловічий голос.

            -Де Наташа?- знервовано запитала.

            -Спить і ти лягай, рано вставати.- Тільки зараз до мене дійшло що це Макс, я швидко виключила телефон навіть нічого не відповіла. Ну добре, що хоч з Наташою все добре.

            Противна мелодія не зупиняється. За що мені це? Голова болить, мабуть через те, що цілу ніч я проплакала, тому я пішла одразу ж по таблетку, не надіючись, що вона пройде сама.

            -Настя, що з тобою сталось.- Мама подивилась на мене, не так знервовано, як здивовано. Очі опухли, під ними синяки, губи потріскані, тому що вітер обвіяв.

            -Все добре.- Мама простягла мені сніданок, я аби як поїла та пішла одягатись.

            В інституті все було, як завжди, у всіх простий буденний день, а у мене земля з під ніг уходить. Не дивлячись на те, що з Сашою ми все вияснили, я не хотіла його бачити, просто не зараз, мені потрібен час, щоб розібратись з собою. Просто час. Владік відволікав мене від всього навколишнього і це дуже допомагало. Аня підходила вибачатись, та я й на неї не зла, з одного боку її можна зрозуміти, а з іншого я б ніколи так не вчинила. Ну може це й правильно, це вже зовсім немає значення. Рано чи пізно, я б взнала.

            Я пішла на курилку, мені просто потрібно розслабитись. Але з моїм везінням цьому ніколи не бути. Макс дивився та мовчав коли я допалювала цигарку. Він став біля мене та підпалив свою.

            -Як Наташа?- запитала я.

            -Нормально.

            -Ти її вчора забрав?

            -Так. Вона сказала, що в тебе щось сталось.

            -Та. Вже все добре. Мені час.- Я оминула його та пішла в інститут на пари.

            Не маю бажання з ним про це говорити. Точно не зараз і взагалі, це не повинно його хвилювати, з чого ти Настя взяла, що він хвилюється. Добре, що за час поки я була вдома я зробила практичні, сьогодні поздавала і отримала гарні бали.

            Прийшла додому дуже втомленою, навіть не так фізично, як морально. Застала Колю, який в поспіхах збирався на роботу, потрібно вже собі шукати, якийсь заробіток. Вже більш спокійніший ніж клуб.

            -Настя, не хоч сьогодні в клуб піти, там свято роблять, буде весело.- Мені зараз тільки клубу не вистачало.