11 Розділ

Вхідні двері хлопнули, я з переляку відскочила від Макса. І що тепер робити, навіщо був цей поцілунок. До нас у вітальню заходить втомлена Наташа, яка проходячи нас сіла на диван.

            -Хух, ну сьогодні й день,- розпускаючи своє довге волосся з хвоста, промовила вона.

            -Повністю з тобою згодна,- під ніс собі пробурмотіла та опустила очі. Макс сів біля сестри, а я стояла нерухомо.             

            -Ну я мабуть піду,- промовила я. Макс навіть не подивися в мою сторону, як мені це розуміти. Та, Настя, йому на цей поцілунок начхати, в нього таких, як ти за ніч десять може бути. Я видихнула від своїх думок. Та пішла до дверей.

            -Настя, а чому ти вже йдеш, давай разом кави поп’ємо. Я й так тобі не віддячила за те, що ти мене тоді підтримала.

            -Та не варто, справді. Я надіюсь, що в тебе все буде добре,- загадавши сьогоднішню ситуацію, шкіру покрили сироти, але посмішку я тримала стійко.

            -Ну якщо ти не хочеш залишатись через Макса, ми можемо піти в якесь кафе. Мені справді, потрібно поговорити з тобою,- в неї затремтів голос, невже знову, щось сталось.

            -Думаю кафешка, гарна ідея,- я посміхнулась їй у відповідь, а вона захлопала в долоні та пішла взуватись.

            -Куди ви йдете?- підійшовши Макс до Наташі запитав її.

            -Прогулятись,- чмокнула брата в щоку та вибігла на вулицю. Я не втримала свій погляд, тому подивилась на нього, але швидко попрямувала за Наташою.

            Сидівши з Наташою в кав’ярні я зрозуміла те, що їй просто не вистачає спілкування. З таким братом зазвичай не вилиєш душу, а з батьками не завжди про все можна ділитись, друзів, я так зрозуміла по її розповіді у неї не було. Я запропонувала їй піти зі мною на вечірку завтра ввечері. Може з кимось і познайомиться, запрошення її дуже потішило.

            -Насть, а чому ти була з Максом сьогодні разом?

            -Ну конспекти віддавала,- нічого розумнішого я не придумала, тільки після того, як сказала я зрозуміла, що краще вже було промовчати.

            -Які? Насть,- вона недовірливо покосила свій погляд на мене.

            -Ну не дивись так. Я в нього брала конспекти, в нас вчитель один з психології, ось він мені порадив взяти в твого брата їх.

            -Ну це не моя справа,- вона недовірливо покачала головою, дякую, що хоч не допитувалась, бо я справді не знаю, що говорити.

            З Наташою ми говорили про Андрія, я так і не наважилась говорити про його поцілунок з тою дівчиною. Я не знаю, чи правильно роблю, але псувати їй і без того поганий настрій, не хочеться. Надіюсь на те, що Андрій поговорить з нею нормально і залишить її в спокої. Назавжди.

            Додому я прийшла втомлена морально, та фізично також. Хотілось лягти в ліжко і поринути в сон, але Коля був голодний і мені довелось готувати для нього їсти, а заодно і батькам після роботи поїсти. Попорпавшись на кухні, я нарешті пішла відпочивати. Задзвенів телефон, саме тоді коли я засинала, як мене це дратує. Коханий.

            -Да, Саш.

            -Киць, чого не телефонувала. Аня, сказала, що сьогодні в інституті в тебе було дві пари.

            -Еее, так,- дякую Ані, не думаю, що Саші сподобалось те, що я прогуляла.

            -Що робиш?

            -Відпочиваю, а ти?

            -Також. Буду вже лягати спати.

            -Ну і добре. Добраніч, Саш,- вимкнула телефон.

            І як мені тепер поводитись з ним. Цього поцілунку не мало бути, думки заполонили голову, але сон все ж таки зморив.

            Ранком, сором і злість заполонили мене. Не хочеться нічого. Все бридке, навіщо я дозволила поцілувати себе, навіщо дозволила, щоб він торкався мене, підходив до мене. А головне те, що мені подобалось, і якби це повторилось я не впевнена, чи знайшла б у собі сили знову це зупинити. Тому вихід один, просто ігнорувати, уникати Макса. Це саме важче, тому що усю ніч мені снився цей поцілунок, поцілунок який не має кінця.

            В коледжі, я відчувала себе зайвою. Всі кудись йшли, запізнювались, а я просто йшла і стримувала сльози, не знаю, чому і навіщо. І що взагалі зі мною. Важко.

            Цілий день ніхто мені не зустрівся і я була дуже рада, Влад хотів поговорити, але з розумінням поставився до мене і не чіпав мене сьогодні. Ввечері я збиралась без бажання на вечірку, але обіцяла Наташі і не могла її так зрадити. За мною зайшов Саша у нього також не було настрою, щось сталось, але він не хотів говорити, а у мене не було бажання розпитувати.

            -Настя, дякую, що запросила, тут дуже весело,- сіла до мене Наташа. Не хотілось говорити, тому я відповідала на її репліки кивками.

            -Треба поговорити,- Аня підійшла взяла мене за руку та повела на вулицю.

            -Що сталось?- взялась руками за плечі, тому що була в одній футболці, а вітер пронизував до кісток.

            -Саша.. ну він.. Короче, Настя, він тобі зрадив,- я спочатку не зрозуміла, Саша не міг, це жарт такий. Я не повірила, але сльози всеодно вирвались.

            -Що ти верзеш?

            -Тільки не плач. Я серйозно, мені Славік сказав.

            -Це якийсь зіпсований телефон, він звідки знає?- на вулицю вийшла Наташа, я попросила її зайти назад, тому що нам потрібно поговорити, вона хотіла влізти в розмову побачивши мої сльози, але Аня наполягла більш грубіше, за що я накричала на неї в відповідь. Наташі також важко, не хочу, щоб вона за мене хвилювалась.

            -Настя, я тобі навіть можу показати з якою тьолкою. І не заплющуй очі, він тобі зраджує з нею і не один раз по словам Славіка, я не хочу, щоб він водив тебе за ніс.

            Я зла, дуже сильно, мені не хочеться в це вірити, і чому він сам мені про це не сказав, як він міг?! Спати з іншою, тоді коли я боялась подивитись другому хлопцеві в очі! Ненавиджу. Не хочу нічого. Я залетіла в дім взяла кофту та вийшла на вулицю. Мені потрібно побути самій, я хочу сама для себе все вирішити. Все. Звісно, потрібно з ним поговорити, щоб вияснити чи взагалі це правда, але я не в зможу його зараз вислуховувати, просто не зможу. Телефон дзвенів. Коханий. Ха. Сумніваюсь, що ще колись я зможу його назвати «коханий». Хоча десь в середині, дочі жевріє надія, що це все брехня.