10 Розділ

            -Ти вирішила пограти в героїню?- Макс підійшов та схопив мене за руку, щоб вивести з їдальні.

            -Нічого такого у мене в думках і не було. Просто мені шкода Наташу,- та чому він завжди злиться на все, що я не зроблю. У нього крім злості на мене, емоцій немає.

            -Настя, коли ти зрозумієш, що краще не лізти туди куди тебе не вплутують.- Він вивів мене на курилку. Дістав сигарету та підпалив, покосив на мене свій погляд.- Тобі не пропоную,_ він показав тютюн.

            -А я й не прошу!- фиркнула в відповідь.

            -Не злись,- він видихнув повітря з легенів. З яких пір його це хвилює.

            -Я й не злюсь, просто.. я не знаю,- в голову зовсім нічого не приходить.

            -Насть! Я тебе ще раз прошу, не лізь до нього. Він не той з ким можна просто поговорити.

            -А ти пробував, такий впевнений в цьому?

            -А як ти думаєш?

            -Я не знаю.

            -Так значить це твоя така зухвала,- позаду спини Макса виглянув Андрій. Макс стояв спокійно, але мене його поява насторожила, я не знала чи зможе цього разу Макс себе стримати, щоб не розбити йому лице вщент і чи зможу я (чи захочу) його зупинити.

            -Насть, ти можеш іти,- сказав Макс не підіймаючи на мене погляд, але я не хочу йти. Тому що це все через мене, якби я не підходила до Андрія, їм би не прийшлось зараз тут стояти. Відчуття провини заповнили мене з ніг до голови.

            -Може я хотів з нею поговорити,- підійшов до мене Андрій та поклав на мої плечі свою руку.

            -Мене взагалі не цікавить, що ти там собі хотів.- Макс підійшов, скинув його руку, та поставив, як ляльку біля себе. Абсурдна ситуація, яка зовсім мені не подобається.

            -Я пропоную, помінятись. Наташу, покидаю, але взамін ця Настя моя,- ха, я скривила лице. Він серйозно думає, що я дозволю цьому статись, хай закатає губу. Тільки я хотіла, щось сказати, мене перебив Макс.

            -Ти погано зрозумів? Те що моє, ніколи не буде твоїм., Макс схопив мене за руку та поволік за собою. Всадив в свою машину та зачинив двері, але в мене ще ПАРИ! Вийти з машини у мене не вистачило сміливості. Він обійшов капот та сів за кермо, мовчки завів машину і зрушив з місця.

            -Куди ми..

            -Помовчи зараз.- Він перевів свій погляд та подивися на мене так, що я вирішила прислухатись до його слів.

            Через кілька десяток хвилин ми вже були біля його будинку. Він мовчки вийшов з машини я також. Макс пішов мовчки в дім, а я просто йшла за ним. Навіщо він взагалі мене сюди привіз, я не знаю, що в таких випадках робити. Я боюсь навіть, щось спитати, зробити якийсь не правильний рух. Вдома нікого не було, що не дуже тішило, так хоч би було з ким поговорити.

            -Не мовчи,- він пильно дивився на мене кілька хвилин сидячи на дивані. А я й так не знайшла в собі сміливості, щоб присісти біля нього. В мене серце боліло, від того, що я не розумію, що він зараз відчуває, про що він думає. Він продовжував мовчати, а я відчувала себе зайвою, мабуть так і було. Стояти і дивитись, як його очі обводять моє тіло було не зовсім приємно. Потрібно піти. На вшпиньках під його пильним поглядом я розвернулась до дверей.

            -Стій. Насть, стій,- він впіймав мене. Нарешті, хоч встав.  Повернув мене до себе, так що наші очі були дуже близько один від одного. І його погляд пропалював мої зіниці. Макс провів своєю долонею по моїй щоці і я заплющила очі від приємного відчуття, а його губи накрили мої і злились в поцілунок, але для мене це було, як у вісні, тому я не спішила це зупиняти, це ж просто сон.