9 Розідл

            Всі ці ситуації такі безглузді, що сил немає, це могло статись тільки зі мною. І я справді не знаю, чому на ці падіння я така нещаслива. Я стараюсь бути завжди обережною, але якимось дивом ці ноги підкошуються і я опиняюсь на землі.

            Коля посадив мене на лавочку в лікарні, а сам пішов шукати лікаря. Тарас мене розпитував, як це я так змогла впасти, від його питань голова почала боліти, все ж таки вже діло йшло до ранку, лікарі також, як привиди ходили по коридорам. Була у мене можливість я вже би і заснула.

            Я не зрозуміла як, але я опинилась в обіймах Тараса і вже свідомість помалу відключалась, але голос Колі пробудив мене. Лікар стояв та дивився на мене з коса.

            -Проходьте в кабінет.- Сказав лікар та відчинив двері, Коля хотів взяти мене на руки, але я відмахнулась, тому що дійти зможу й сама. Нога знову заболіла, коли я ставала на неї, але я не хотіла вже звертати на цю біль уваги, тому що вона мене дратувала. За цілий вечір болі, я вже не хотіла її помічати.- Розповідайте, що вас турбує.- Покосив свій погляд молодий чоловік, який був дуже стомлений і не радий моєму приїзду це точно. Я винувато схилила голову.

            -У неї нога болить,- перебив мої думки Коля. Чому він завжди не може дочекатись поки буду говорити я.

            -Ну давайте подивимось, що там з твоєю ногою,- він схилився наді мною та взяв мою ногу. Прискіпливо подивися, понатискав на неї, я кілька разів стримала свій писк болю, тому що можна було й легше нажимати.- Думаю перелома немає, але зв’язки розтягнула.- Він відправив мене на рентген. Все підтвердилось, лікар Андрій Віталійович, перебинтував мені праву ногу сказав купити, крем, і не навантажувати ногу тиждень. Клас.

            Коля доніс мене до машини всадив та завіз додому. Вдома брат допоміг мені з одежею і пішов спати, а у мене сна, як і не було. Я думала про останні події в своєму житті. Про Сашу, який не знає про моє життя вже нічого і мені це зовсім не подобається, це не відносини і з цим потрібно, щось робити. Про Аню, яка справді для мене дуже дорога людина, вона трішки наївна, навіть не знаю, як вона відреагує на Макса. А він це взагалі, навіть якби я хотіла зрозуміти його, то мені б нізащо це не вдалось. Макс, добрий і я це відчуваю, але не для всіх і не завжди, я не встигаю за його змінами настрою. Але це мене не повинно бентежити. Мені шкода його сестру, яка звикла до нього, але не може змиритись з ним. Наташа добра дівчинка і я їй щиро співчуваю, тому що навіть уявити не можу, щоб я робила, якби мій Коля побив Сашу, дві дорогі для мене людини були б ворогами, це важко і їй важко. Ехх, це взагалі не моя справа. Як я сумую за батьками, в останній час їх бачу тільки ранком і все, вже нема наших спільних вечорів, брат на роботі, батьки також втомлюються на роботі. РОБОТА. Потрібно, щось вирішувати. Мабуть все ж таки прийдеться звільнитись, я не витримаю ще однієї зустрічі з Женьою.

            До самого ранку я все обдумувала, складала все в своїй голові, сон взагалі не зморив, тому не поспавши я вирішила спуститись, щоб приготувати батькам сніданок, перебинтувала ногу, намазала кремом. Нога боліла, але я старалась на неї не ставати.

            -Доця, що з твоєю ногою?- мама сонна, округлила очі, коли мене побачила на кухні.

            -Мам, та все добре, впала. Я вже приготувала сніданок.

            -Настя, ти як завжди. Дякую за сніданок.

            -Будь ласка. Йди буди папу збирайтесь і йдіть їсти.- Вона посміхнулась та пішла до себе. Я пішла в свою кімнату, чому саме зараз, коли в мене болить нога енергія бушує в крові. Хочеться переробити все на світі, але не можу. І спати взагалі не хочеться, на вулиці так гарно, світить сонце, але прохолодно, зараз би піти в свою улюблену кавярню купити каву, почитати книгу. Ну ці думки я швидко відкинула і почала робити всі практичні, які потрібно було зробити. Це зайняло доволі багато часу.

            -Ооо, Настя, чим це ти займаєшся,- зайшов до мене Коля, під вечір.

            -Та так, вбиваю час, всеодно нічого не можу робити.

            -Як твоя нога?

            -Нормально, я вже перебинтовувала кілька разів, та випила знеболююче, завтра можна йти в інститут.

            -Ні! Ніякого інституту. Ти що не чула, що говорив лікар?

            -Мені здається ти перебільшуєш, я зможу ходити!

            -Ні!- він розізлився, тому вийшов з кімнати хлопнувши дверима. Ненавиджу коли він біситься через ніщо.

            Все ж таки прийшлось посидіти дома ще три дні, тому що Коля не випускав з дому. Ми навіть серйозно посварились, я сказала, що взагалі не буду з ним говорити. І я й так зробила, вже третій день, я йому не сказала ні слова. Це дитячий садок, але нічого не можу вдіяти. Саша приходить до мене кожний день, але у мене склалось відчуття, що в нього щось сталось, він навідріз не хоче про це говорити. Аня телефонує кожну годину. Сказала, що знову ходила гуляти з Максом. Він їй подобається, не як друг, а як хлопець, і це дуже помітно. Але ж він не та людина, з якою я хотіла її бачити. Вкотре запевняю себе, що це не моє діло і мені не потрібно лізти в їхні відносини, АЛЕ. Те, що він робив в клубі взагалі мені не подобається, Аньку шкода. Я промовчала, знаю, що пошкодую, тому що про таке потрібно говорити, але вона сама скоро зрозуміє, вона розумна, зовсім не схожа на ту, яка сиділа в Макса на колінах.

            Нарешті я знову іду в інститут. Не думала, що це справді може так тішити. Влад зрадів саме більше моєму приходу.          

            -Що ти там постраждала людино,- підкалує друг.

            -Ну як бачиш, вже добре.- Сідаю біля нього, щоб продовжити нашу розмову, але в аудиторію зайшла викладачка і толком поговорити нам не вдалось. Після пари ми вирішили сходити в їдальню, щоб купити, щось на наступну пару. Тому що сидіти на англійській мові слухаючи вчителя, можна з катушок з’їхати.