4 Розділ

Все таки, те, що я не снідала давалось в знаки. Шлунок взявся судомою, мені швидко потрібно, щось поїсти. Вийшла з спортивної зали, сьогодні чудова погода, обожнюю коли світить сонце, а холодний вітер обвіває тіло.  Мій спокій порушили крики, я не одразу зрозуміла звідки вони, але вирішила попрямувати за звуком. Мій погляд впав на людей, які зробили коло. Було зрозуміло, що це не на виставу вони дивляться, і через свою цікавіть я почала пропихуватись крізь них. Тільки потім я зрозуміла, що там хтось бився. Я почала відштовхувати людей, щоб краще зрозуміти ситуацію. Декілька секунд, я просто стояла і не могла зрозуміти, що тут в біса коїться! Але за мить я вже лупцювала чиюсь спину, спину того, хто бив іншу людину. Тільки потім я зрозуміла, що то був Макс, і почала бити його ще сильніше, але він ніяк не реагував. Він не поглянувши, відкинув мене рукою, я не змогла втриматись на ногах, тому впала. Мені стало страшно, за того хлопця, який ледь тримався у свідомості і за всіх тих, хто просто споглядав за всім. Ніхто не дзвонив нікуди, не кликав на допомогу, деякі просто сміялись, знімали на свої мобілки, щоб потім передивлятись, дехто ховав лице за руками. Але ніхто не збирався їх боронити. Жоден хлопець, який був тут, не поворухнув і пальцем. 

            -Боже. Макс, що ти робиш!- з очей не зрозуміло чому полились сльози. Хлопець який лежав під Максом, явно вже був непритомним. Не знаю, що на нього вплинуло, чи мізки включились, або нарешті почув мене. Він зупинився, піднявшись, перевів свій погляд на мене, нічого не сказав та пішов геть. Все?!- Чому ви просто стоїте,  викличте швидку!- в паніці закричала до людей, які нічого не робили. Просто стояли і дивились на спектакль. У мене тремтіли руки, я не знаю, що робити, виймаю телефон з карману викликаю швидку, все як в тумані. Нічого не розумію, абсолютно нічого. Як можна бути таким байдужим?

            -Настя, що з тобою?- підбігла звідкись Аня. Допомогла мені встати, тому що як виявилось я до сих пір сиділа на асфальті і плакала біля цього незнайомого хлопця.- Що тут відбулось?

            -Не знаю.- відповіла я. Але обов’язково дізнаюсь. Витерши сльози я попрямувала шукати цього виродка - Макса. Не знаю, навіщо. І взагалі, чи має це вже якийсь сенс, але він повинен пояснити мені все! Просто повинен, мені начхати, чи захоче. Мусить!

            На моє щастя, а його нещастя найшла я його досить швидко і це було навіть не важко.

            -Ти що влаштував посеред двору? У тебе зовсім немає розуму?!- Штовхнула його в спину, щоб він повернувся до мене і звернув на мене увагу, прокричала я.

            -Це тобі я бачу жити набридло. Він заслужив.- холодно, але глибоким голосом він відповів, що свідчить про те, що він досі злий.

            -Заслужив, щоб ти його вбив?! А якби я не втрутилась?

            -І що ти хочеш, щоб я подякував тобі, за те що ти мене спасла від в'язниці?

            -Та мені начхати на твої дякування. Що він зробив?

            -Це тебе, не стосується.

            -Кажи! Мені байдуже, що ти думаєш.

            -Це Андрій, якщо тобі це щось дасть.

            -Андрій?- спочатку я задумалась, але потім..- Побити хлопця сестри, дуже оригінально, але іншого я від тебе і не очікувала. Ти думаєш про її почуття, взагалі?

            -Я ж кажу він отримав по заслузі. Наташа це єдина людина, яку я люблю, тому ніколи б не псував їхні відносини навмисно. Вона мала і дурна, зовсім не розуміє, що цей Андрій насправді веде не дуже нормальний спосіб життя. Наташа думає, що я не хочу їй щастя, але це не так! Її щастя для мене найголовніше. Не хочу бачити її з цим ідіотом. І я повторюю, тебе це не стосується.

            -Поясни!- Проігнорувала його останні слова. Я не знаю, що тут відбувається, але бити людину це край моїх думок. Слова про те, що він її захищає змушують мене цікаватись про всю цю ситуацію.

            -Настя. Що тут пояснювати. Простий наркоман, який пробився тільки через наркоту, яку сам і вживає. Це зовсім не те, чого я бажаю своїй сестрі,- від вдарив кулаком об цегляну стіну і по руці потекла кров. Я підійшла до нього на автоматі і взяла цю руку.

            -Тобі потрібно до лікаря,- стомлено відповіла я.

            -Мені зараз потрібен точно не лікар.

            -Як бажаєш,- я відпустила його руку та пішла назад до бідного Андрія, або вже й не так бідно він виглядав в моїх очах. Швидка вже приїхала та заносила його в авто, всі вчителі стояли на дворі, та обговорювали цей інцидент. Максу прийдеться за це відповідати, але це не повинно мене бентежити. Мені вже зовсім не хотілось йти на пару, але я змусила себе. Хлопці бігали з м'ячем по залі, дівчата розминалися, гарно вигиначись, щоб привернути увагу хлопців, а я сиділа на лавочці і була безсила.

            -Ну що там? Я чув, що хтось побився і ти влізла у бійку,- запитав Тарас.

            -Ооо, так. Влізла. Просто розборонила,- від одної згадки про закривавлине лице Андрія і злість в очах Макса, його руки які лупцювали хлопця, мене кидало в піт і крутилось в голові.

            -Думаю на сьогодні твої пари скінчилися,- з посмішкою заявив мені Тарас.

            -Дякую, за розуміння. 

            -Іди.- Обійнявши мене за плечі, Тарас пішов проводити пару, а я забравши речі пішла прощатись з Сашою. У нього зараз психологія, пішла до аудиторії, але зустріла його біля її дверей, він розмовляв з дівчиною. Я підійшла до нього та сказала, що йду додому, ми поцілувались і все. Ну ось і попрощалась. Ноги ледь ідуть, ці метри додому сьогодні давались мені дуже важко, а ще йти на співбесіду. Тато з Мамою були на роботі. Єдиний хто був вдома, це Коля, якийсь також збирався. Йому потрібно на роботу.

            -Настя, а ти не бачила мої навушники?- кричав він зі своєї кімнати.

            -Подивись в третій шухляді,- закричала я, щоб він почув.

            -Ооо, дякую,- радісно закричав Коля. Мабуть довго шукав, посміхнулась сама собі.