1 Розділ

                  -Настя, швидше збирайся.- кричала мама.

            -Біжу,- кричала у відповідь, спускаючись по сходах. Сьогодні у нас запланована поїздка до татового друга, але ось невдача, я зовсім його не знаю. Коли мама вперше сказала про цю вечерю, я навіть не стримувала свого подиву, адже я серйозно вперше чую про татового "старого" товариша. 

             В машині грала тиха музика, батьки сиділи спереду, обговорювали щось своє, а брат в телефоні гортав стрічку одної відомої соц. мережі. Як виявилось їхати до татового друга було не довго, тому за 15 хвилин ми припарковувалися біля гарного будинку, з високим забором.

                 -Тато, а ким працює твій друг?- з цікавістю, запитала я. 

            -У нього по місту розкидані СТО.- Моя брова піднялась, від подиву, непогано, дуже навіть непогано. Може цей дядя візьме мене працювати до себе прибиральницею. Сама до себе посміхнулась зі свого почуття гумору, хоча, може я й на повному серйозі. Батьки завжди купували нам все потрібне, і я ніколи не відчувала якогось недостатку, але мати свої гроші завжди приємно. 

            Величезні ворота почали відчинятись перед нашим авто, і ми в’їхали в охайний двір, з красивими деревам. Знаєте це відчуття розкоші, ось саме в цьому місці віяло ним. Дім, як не дивно був не маленький, як тут можна жити? Ніколи не розуміла масштабні будинки, там можна посилити кілька родин. Як на мене зовсім не практично і не зручно. І в мені не говорить ніяка заздрість, навіть якби у мене були мільйоми долларів, я би обрала затишну і маленьку місцину. 

            -Ооо, як я радий вас бачити. Дякую, що приїхали. Віталій, які в тебе дорослі діти.- Вийшов з вхідних дверей чоловік середніх років, та обійняв тата і маму. Відчуття, ніби він чекав, поки наше авто припаркується і ми всім вийдемо, щоб вискочити з дому. Наскільки я зрозуміла, це і є давній друг тата. У нього доволі приємні риси обличчя, відчувається в ньому якась доброта, хоча перше враження може бути оманливим. 

            -Яка ти гарна, я Григорій Анатолійович, але називай мене дядя Гріша. Надіюсь тепер ми будемо бачитись частіше, після мого переїзду сюди.- Він також мене стиснув у своїх міцних обіймах, а потім пішов до мого брата Колі. Вони обмінялись дружнім рукостисканням і поглядами, мені здалось, чи дядя Гріша йому підморгував, а він кумедний. 

            Увійшовши в будинок, мене здивувала його затишність, він був просторий, але в той час такий живий та обжитий. В залі вже був накритий стіл біля якого стояла гарна жінка, віком як моя мама, а біля неї дівчина, мабуть ми з нею однолітки, але я можу помилятись. 

            Як на диво, я швидко знайшла спільну мову з Наташою, це донька дяді Гріши. Вона виявилась дуже товариською, більшість часу говорила вона і мені це дуже подобалось. Так як про мене "товариська" - сказати важко. Я люблю заводити знайомих, але щодо розмов, я повний нуль. Вирішила трішки відпочити від Наташі і вийти у двір походити, але не судилось бути мені на самоті, тому що слідом за мною вийшов дядя Гріша. 

            -Не думав, що у Віталія виросте така гарна донька, хотів би я, щоб ти сподобалась моєму синові, але він любить... легку поведінку в дівчатах,- завів розмову дядя.

        -Ох, у мене є хлопець. Проте мені цікаво познайомитись з Вашим сином,- гонорово, відповіла я.

        -Справді?- його подив мене образив. 

        -Так,- трішки суворіше промовила я, ніж хотіла. У мене є хлопець, я з ним вже так довго, що навіть не задумувалась, що в моєму житті може бути щось інакше.  З Сашою ми з самого дитинства, я навіть не пам’ятаю той момент коли він запропонував мені бути разом, мабуть тоді ми були зовсім малі. У мене з ним, як і у нього зі мною, було все вперше, тому що ми "усе життя" разом. Я не боюсь слова ідеальне, тому що я вважаю, що у нас саме такі відносини. Без сварок і сповнені розуміння.

            Не погулявши, та й не поговоривши нормально, я повернулась назад до столу, де одразу Наташа перехопила мою увагу, та розпочала розповідати свою історію кохання. Я задивилась на стілець який був навпроти мене, і задумалась чому він пустує. В цю ж мить заходе у вітальню якийсь хлопець. Мабуть через те, що моя дівоча інтуіція прекрасно працює, я одразу розумію, що це син дяді Гріши, який полюбляє розкутих дівчат. 

            -Синок, сідай.- Тьотя Альона по материнські запросила його до столу. Її лице одразу стало таким м'яким, коли вона його побачила. Вона спохватила встаючи зі столу, щоби підійти до сина, але він зупинив її поглядом. Важко пояснити, але його погляд одразу показував, чого саме бажав власник цих очей.

            -Не хочу,- байдуже відповів він та подивися прямо на мене, я встигла спіймати його погляд. Він розірвав наш зоровий контакт і вийшов з кімнати. Ну що я можу сказати, перше враження про нього я вже склала. Розбещений батьками син, якому абсолютно байдуже на рідних. Це яскравий приклад того, що я ненавиджу в людях. Те як він повів себе з матір'ю, розбиває мою терплячість, нахаба. 

            -Та не звертай увагу, він так завжди, йому не до нас,- перервала мої думки Наташа.

            -Ти про що?- я перевела погляд на Наташу. Ну звісно йому не до нас, його вже зачекалась нова дівчина, яка готова на все, щоб він поглянув у її очі і розвів ніжки.
           -У тебе такий погляд, здивований. Я розумію твою реакцію. Макс, не завжди був таким, але коли тато почав його завантажувати роботою, він почав жити у своє задоволення. Знаєш, ніби відволікає себе. Не знаю навіщо його оправдовую, але я не хочу, щоб склалось хибне враження.- Наташа вмить посерйознішала, мабуть ця тема для неї болюча, все ж таки це її брат і судячи зі всього вона його любить.