1

Вони були друзями із самого дитинства, не пам’ятали як саме познайомились та як
зрозуміли, що їм добре, коли ті спілкуються. У підлітковому віці хлопець та дівчина часто ходили в гості одне до одного. Коли вони подорослішали це стало новою звичкою.
...
Джі сидів на ліжку, у квартирі подруги та дивився на дівчину. В боці кімнати стояв великий та білий макіяжний столик. Він був прекрашеним різними сніжинками, сніговиками та кришталевими кулями, що повні снігу. 

Сидячі за тим самим столом, дівчина намагалась зробити собі макіяж. Цей процес був не довгим, тому як тільки панянка закінчила – обернулась до свого друга.
— Як тобі?
— Навіщо ти запитуєш? Ти знаєш, що я відповім: «Так само гарна, як і без нього» – з усмішкою
сказав той.

Він справді не міг розуміти, чому "розфарбовувати обличчя" може бути настільки цікаво, однак ніколи не засуджував за це.
— Дякую. – знову повернулась до дзеркала. — Мені потрібно забрати свою посилку з пошти. Сьогодні останній день.
У кімнаті настала повна тиша, парубок обдумував весь діалог, але проскиглив:
— О ні, лише не говори, що я також маю йти з тобою.
Діана підвелась на ноги, обернулась назад і подивилась на хлопця своїм стриманим поглядом.
— Але ти бачила як там темно? Ти впевнена, що ми маємо виходити на вулицю в такий час?
— Якщо не зараз, то я не зможу зробити це більше.
Хлопець відкинув голову назад та став дивитись у стелю.
— Добре, більше нічого не говори, я піду сама. – спересердя вимовила та.
Почувши ці слова брюнет швидко скочив зі свого місця.
— Куди підеш? – Дівчина стала ходити квартирою від нього. — Ти бачила час? Там темно.
— І що? – дійшла вона до коридору та стала шукати своє взуття, яке було б ідеальним для
сьогоднішньої, не передбачуваної погоди.
— Якщо в моєму житті нема чоловіків, які могли б допомогти мені, — вже взуваючись говорила,
— то я зроблю це самостійно.

Дівчина випросталась на повний зріст, між ними відбувся довгий зоровий контакт.
Після нього хлопець, приблизно сто сімдесят сантиметрів зросту, наважився підійти до своєї
найближчої подруги. Він ніжно обійняв її.
Це сталося вперше без її згоди, зазвичай він запитував чи хоче цього дівчина.
— Я жартував та не хотів тебе образити. Правда. — Ді мовчала та вдихала аромат улюблених
духів товариша. — Я збираюсь.
І вона знала, що це було не запитання, а твердження. Навіть якщо відмовиться від цього, він
буде просити пробачення і все одно захоче допомогти..якщо дійсно зможе. Єдиний правильний вихід
– заспокоїтись та йти на пошту.

Квартира закрита. Двійка людей швидко вилетіли із під’їзду. Шлях великий, але разом із нею все
здається вдвічі меншим. Йшов сніг, його було неймовірно багато, що вже можна було гратися у сніжки. Чекайте...
— Гей! Ти нормальний?!
Так, ви правильно подумали. Джісон взяв до рук холодний сніг, зліпив щось, що було схоже на
сферу, дочекався поки дівчина відійде від нього та кинув.
— Що це за ніж у спину? – продовжила кричати та.
— Скорше сніг. – посміхнувся той.
Після цього слова він помітив той запал товаришки. Діана почала швидко йти до свого приятеля.
В голові у Джісона було одне: «Треба дріпать». Саме тому він розвернувся та став бігти. Не в тому
напрямку якому потрібно було та і доля сказала інше.
Хан впав прямо у сніг своєю спиною. Відкривши очі, він побачив лише свою коліжанку, яка дивилась на нього згори.
— Вважай, що ми квити. – все, що зміг вимовити той.
— Забавку собі знайшов...–  незадоволено проказала та простягнула свою руку.
Вже скоро вони були на пошті. Джісон був, м’яко кажучи, в шоці від кількості пакунків, яку їм дали.
— Якби ти сказала, що їх так багато, я б замовив нам таксі раніше. – бурмотів собі вищий.
Мовчання. Таксі та дві різні адреси. Вони були лише друзями, то ж було б дивно, якби Джісон
лишився в неї, чи не так? Втім сам Хан так не вважав, однак не хотів приносити дискомфорт.
...
01.01.
Новий рік щойно настав, а разом із ним і телефонний дзвінок.
— Так, Джісон, що таке?
— З Новим роком. Вийди на вулицю, мені холодно.
— Чекай, ЩО? ТИ В МЕНЕ ПІД ПІД’ЇЗДОМ? – не стримавшись викрикнула дівчина.
— Будь ласка, ходи швидше. Я вже не можу руки гріти.
Телефонна розмова обірвалась на цьому. Хан вже молився всім богам на світі, бо не почув чи
дійсно спуститься до нього хтось. І ці молитви порятували хлопця.
— Привіт.
— Нарешті. Всі вдома, в такий день та час, ніхто навіть двері не відкрив, щоб я тут не стояв. –
одразу став жалітись хлопець.
В руках була чимала коробка.
— А ти чому тут? 
— Тримай.
Парубок швидко простягнув одну коробку. Дівчина дивилась лише на неї, однак коли змогла
відірвати погляд – не змогла знайти Джісона.

«Дивний він..» - подумала про себе, проте робити не було чого.
Вдома вона побачила подарунок, про який давно мріяла та записку: «Ти мені давно подобаєшся...»