Музей жахів.

-Слухай.

- гм?

- знаєш тебе взагалі не вражає я?

-Що?

-Забули. Мені потрібна твоя допомога.

-З чим?

-Не з чим, а з ким. В мене є один знайомий в нього знаходяться ключі мені потрібно щоб ти пішла в його музей забрала ключі й повернулась.

-З якого біса я маю це робити?

-Я тобі допоміг не впасти коли ти була без свідомості.

- А чому ти не можеш сам туди піти?

- мене всі знають і схоплять.

-Добре на цих ключах і розійдемося.

У відповідь пройшло лише мочання.

- Ось розіб'єш цю пляшку і повернешся сюди. Зрозуміло?

-Так.

- бай-бай.

- ага.8 боже тільки б вона вижила б, хоча скоріш за все мені знов прийде мертве тіло.

- д-даааа.

-А боже! Де я?

Роззирнувшись довкола Дівчині здалось що це не музей, а психічна лікарня. Приміщення дійсно було схоже, але різниця була в тому що в кожнісінькій палаті стояли панорамні вікна до коридору, а під ними таблички такі як \Переламний велетень\, \З глузду зіхавши монахиня\, \дитя Родового вбивці\, і.т.д.

Проходивши коридорами в кожній палаті була людина, це було настільки ж страшно як потрапити на цвинтар в психічній лікарні Всі в білому з плямами крові до того ж в кожного свої особливості, як в стародавніх шоу "Уродів", так і тут. Дійшовши до останніх дверей Хісторія замітила що це не палата, а кабінет!радісно вигукнула вона.Справжній! Можливо вони тут?

Зайшовши вона побачила що весь кабінет обкладений стопами паперів А в далі виднівся писарський стіл. підійшовши до нього вона побачила ноутбук і флешку біля нього першим документом було щось на іноземному, але таких букв вона не бачила ніколи. Скопіювавши документи на флешку вона побачила чиїсь кроки Сховатись було нікуди.

Відкривши двері згорблений чоловік підійшов до столу не побачивши флешки почав ритись в столі.

А Хісторія тим часом обережно протискалась між стопами паперів.