Епілог: Швидкість серця

Асфальт був гарячим під сонцем, що повільно ховалося за горизонтом.

Стадіон для легальних перегонів гудів – рев двигунів, вигуки натовпу, запах бензину і гуми.

Роман стояв біля свого Nissan GT-R, спокійно спостерігаючи за треком. Його темне волосся стало трохи довшим, погляд – глибшим, а впевненість тільки зросла.

Аліна підійшла до нього, зупинившись поруч.

Вона виглядала ще крутіше, ніж колись – чорні джинси, шкіряна куртка і той самий блиск в очах, коли йшлося про швидкість.

– Ну що, старий? – вона штовхнула його в плече.

Роман глянув на неї з усмішкою.

– Це ти стара, – парирував він.

Аліна пирхнула.

Їй було 24. Йому – 27.

Минуло майже п’ять років відтоді, як вони залишили вуличні гонки і почали нове життя.

Але любов до швидкості нікуди не зникла.

– Готовий отримати поразку? – піддражнила вона, сідаючи за кермо свого Mustang’а.

Роман нахилився до вікна її авто.

– Я завжди готовий, але не до поразки.

Аліна засміялася і опустила окуляри.

На трибуні стояв Даниїл.

Він більше не сердився.

Він навчився приймати вибір сестри.

А коли Аліна вперше перемогла його в легальних перегонах, то остаточно визнав її майстерність.

Лєра махнула їм прапором.

Аліна і Роман зустрілися поглядами.

Вони були суперниками. Коханцями. Партнерами.

Але головне – вони були разом.

– На рахунок три, – сказала Аліна.

Роман стиснув кермо.

– Три… два…

– Один!

Двигуни заревіли, і вони зірвалися з місця.

Гонки були в їхній крові.

Але тепер це не була боротьба.

Це була свобода.

Їхня спільна свобода.

Любі  мої читачі!

Якщо моя книга вам сподобалася, буду безмежно вдячна за вашу підтримку—залиште відгук і поставте зірочки! Ваша думка для мене надзвичайно важлива, адже саме вона надихає на нові історії. Дякую, що ви зі мною! 

Ваша Настя)