37 Захар

— Отже, у вас є ідеї? — я звертаюсь до глави охорони. Тепер коли він в курсі того, що Ліля у мене, насправді не так важко комунікувати і виконувати потрібні задачі. — Як вивезти цього придурка так, щоб нікого з наших точно не зняли на камери і тим паче не зловили? 

— Хай його дівка думає, як його вивести, — пропонує начальник. — Це ж її головний біль був. А ми підключимось на виході. Великих проблем немає. Накриють його простирадлом і викотять як труп. Я орендую труповозку. Їй треба тільки його вмовити на таке, бо мужик може бути марновірним. 

— Скажу або так, або ніяк, — хмикаю і одразу набираю ту дурну дівку з одноразового телефону.

— Ну, мені довго чекати? Я платити безкінечно лікарні теж не можу, —  Діана як завжди йде в напад. 

— Не вимахуйся, мала. Або я зараз кину слухавку. Май повагу. 

— То що ти придумав? 

— Ми підвеземо труповозку до клініки. Накриєте його і вивезете в неї. Мої люди вивезуть його далі скажеш куди. 

— Ви що придмали! Це дуже погана прикмета! 

— Ну тоді хай чекає там на смерть і реальну труповозку з ногами вперед. 

Діана ображено сопе. 

— Гаразд. Я переконаю Назара, що це єдиний вихід. 

— Провернемо все завтра ж, не будемо тягнути кота за хвіст. 

— Добре. Я поговорю з ним. Потім тобі зателефоную. 

Отже, з однією проблемою розібралися, ну, або майже розібралися. Залишається ще декілька. 

Ми все ще не можемо зловити клятого переслідувача Лілі, але у нас є і інша проблема: її родичі.

Я відпускаю голову охорони і дзвоню детективу. Він вже мав щось нарити на фіндира татуся Лілі. А якщо не нарив, доведеться наймати когось іншого.

Детектив бере слухавку майже одразу.

— Вітаю, що там по нашій справі? Є зрушення, чи мені шукати іншу контору. 

— На перший погляд наш Коваль абсолютно свята людина, — каже детектив. — Але я копнув глибше. На підставну людину, пов’язану з його тещею зареєстровано маленький асфальтовий завод. Цікаво, чи не так? Звідки в менеджера, хоч і топового такі гроші? 

— Прекрасно, — кажу задоволено. — Пришліть мені файли по "Сигналу". І платіжку. 

— Так. Там дуже цікава схема, ви розберетесь швидко. І все це прямо під носом у Висоцького, — каже детектив. — Ну і платіжка буде на один нулик більше, ніж домовлялись. Самі розумієте, інформація дуже таємна і ми ризикували, коли її збирали. 

— Добре, — погоджуюсь. Все ж, цілий завод — це дійсно жирно. — Кидайте реквізити…

****

Коли я повертаюсь додому, Ліля на кухні. Вона знову приготувала щось новеньке. Відчуваю приємний аромат печені з мʼясом.

— Тобі скоро можна буде йти на кулінарні шоу, — кажу, обіймаючи її зі спини. 

— Таке придумав, — вона якась напружена. — Я просто нудьгую і більше не знаю, чим себе займати. 

— У тебе все добре? — зазираю їй в очі. 

— Звісно, добре. А у тебе є якісь новини? 

— Так, — я усміхаюсь. — На фіндира твого батька знайшли жирний косяк. Точніше, завод. Уяви, цілий маленький завод на його тещу записаний. 

— Цікаво… Це він його на гроші мого батька купив? — вона дістає тарілки і починає сервірувати стіл. Ніби умисно менше дивлячись на мене, а більше приділяючи уваги столовим приладдям. 

— Ну явно не на зарплатню. Йому б сто років треба було накопичувати на цілий завод. 

— Кругом одні зрадники, —  Ліля зітхає і нарешті питливо дивиться мені  в очі. Ніби чекаючи моєї реакції.  

— Що трапилось? — все ж ледь насуплююсь. — Ти якась сама не своя. 

— Та нічого не трапилось, — вона знизує плечима. — Набридло сидіти в будинку. Сідай, будемо вечеряти поки не остигло. 

— Тобі що, знову той тип писав? — припускаю, що подібне могло трапитись після всього. 

— Та щось там писав… Типу хоче мене звільнити. Грав на нервах, одним словом. Хіба можна вірити хоч одному його слову, якщо він в мене стріляв? 

— Звільнити? — я вигинаю брову. — Типу від мене? Я хіба тримаю тебе силою?

— Може в його розумінні “звільнення” це смерть? — вона знову зітхає. — Хто тих психів зрозуміє. Та і взагалі ви, чоловіки, складні створіння. 

— Просто психів важко зрозуміти, — знизую плечима.

І саме в цю мить мій телефон спалахує. На ньому повідомлення, в якому є точка на гуглкарті, яка підписана, як "адреса хакера"...