36 Ліля

А чого я чекала від нього? Що він після ночі стане на коліна і попросить моє руки? Він взяв те, що я запропонувала. Без тіні сумніву. Але майбутнє він не планує. Зі мною принаймні. 

Я мию чашки і думаю, що робитиму, коли моя фінансова привабливість для Леонберга зникне. А це так і станеться. Як тільки батько збанкрутіє, Петр від нього відвернеться. Цноту свою я теж втратила. Отже цінності моєї для нього не буде ніякої.

Мала б радіти. Але мені сумно. 

І в цю мить приходить повідомлення. 

“Я хотів тебе звільнити”, — пише він. 

“Хто ти?!” — не витримую. Звільнити. Це так називається? Вбити мене? 

"Той, хто тебе по-справжньому кохає. І хоче тобі найкращого." 

“Ти хотів мене вбити!”

"Неправда, я хотів вбити його. А він зробив вигляд, ніби захищає тебе, щоб привʼязати тебе до себе ще більше. Люди, які винні комусь життя, привʼязуються найкраще." 

Я тру обличчя. Він має рацію. Він, чорт забирай, має рацію. Але як я можу йому вірити? 

“Вбивати його теж не треба!”, — нарешті пишу я. 

"Він користується тобою. Я не можу цього пробачити, навіть якщо ти будеш просити." 

Він божевільний. Але його слова знову знаходять відгук в моєму мозку. Так. Мною користуються. І навіть невідомому психу це очевидно. 

“Я сама дозволила це. Це мій вибір”, — пишу нарешті. 

"Ні, ти цього не обирала. Ти просто маленька дівчинка, якій нема на кого покластися. Ти навіть не кохаєш його насправді. Просто він вчасно опинився поруч, Лілю." 

“То чому ж ти не запропонував допомогу, коли його не було поруч?”, — треба випитати  у нього якнайбільше. 

"Я б не віддав тебе за Леонберга. У мене був план насправді. Просто ти втекла раніше." 

“Ти міг би дати мені знак. Що я не сама в цьому. Але правда така, що ти просто не можеш нічого. Ти злякався. А зараз маніпулюєш”. 

"Ти б запанікувала і видала себе. Доводилось чекати до останньої миті. Але ж ти удумала втекти через гараж і машину. Я трохи підтер відео, крихітко. Інакше вони б знайшли тебе одразу. Чи ти думаєш, тобі так пощастило?" 

“Тобто, я  в тебе ще і в боргу?”

"Я просто показую тобі, що навіть коли ти вчинила дурницю, я підтримував тебе в твоїх дурницях, як міг. А не злякався." 

Я відкладаю телефон. Я не задумувалась про те, чому камери нічого не показали. Думала, просто не потрапила на них. Я не дуже добре знаю їх розташування по будинку. Але якщо він каже правду? 

“Тепер я в безпеці. Про мене є кому подбати. Залиш мене в спокої”, — кажу нарешті. 

"Він отримав, що хотів. Тож можливо, зараз ти в найбільшій небезпеці." 

Та звідки він все знає?! Цей псих лякає мене все більше  і більше. Як він за мною стежить навіть тут в будинку? 

“Він не отримав того, що хоче”, — кажу нарешті. Про плани Захара псих і справді не здогадується. 

"Але тебе отримав. І тому тобі було б краще зникнути з його життя. Якщо не хочеш, щоб він сам тебе здав. Або вбив".

По хребту проходить хвиля морозних мурашок. Захар мене не в’є. Який йому сенс це робити? Я ж ще потрібна. Але… я його зовсім не знаю. Він стільки років прикидався другом мого батька, а сам виношував план, як прибрати батькові мільйони до своїх рук. То що для нього варте моє життя в цій грі? 

“З чого ти взяв, що він мене вб'є? Може він хоче одружитися зі мною”, — вирішую теж пограти у психа на нервах. 

"Одружитися? Ти серйозно в це віриш?" — питає він і додає смайлик. — "Хоча, це цікава тактика. Він може і одружитися. Щоб прибрати все до рук. А вже потім вбити." 

Я посміхаюсь. Це вже виглядає зовсім як маячня.