35 Захар

Коли я прокидаюсь, Ліля ще спить. Вона пригорнулась до мене всім тілом і бляха, це, певно, найкращий ранок в моєму житті, принаймні, точно найкращий за останню енну кількість років.

Я розумію, що тепер нікуди її не відпущу і нікому не віддам. Вона — моя дівчинка. 

Ліля розплющуює очі, коли я торкаюсь долонею її щоки.

— Привіт, як ти? 

— Чудово, — вона посміхається. — Як твоя рука? 

— Краще, ніж могло б бути, — теж ледь усміхаюсь. Рука дійсно болить, але терпимо. Але всі мої думки зараз тільки про Лілю. І про те, що я хочу, щоб вона завжди була поруч. Але для цього мені треба вирішити проблеми щодо її безпеки. Надто багато людей полюють на нас зараз і шукають її. — І я б хотів пролежати тут весь день, але маю зайнятись справами. Дізнатись, чи знайшли мої люди сліди ворогів на місці і таке інше. 

— Я приготую сніданок, — каже Ліля. 

Вона підводиться і загорнувшись в простирадло йде до душу. Потім обертається і підморгує: 

— Все майже так, як в перший ранок мого перебування тут. Тільки ти задоволений. 

— І все по-справжньому, а не ти хочеш мене шантажувати, — мені передається її веселий настрій. — Іди, а то ще трохи і я тебе не відпущу так просто. 

Вона хіхікає і ховається за дверима ванної.  

Я встаю і одягаюсь, коли мені якраз дзвонять.

Беру мобільний до рук і виходжу зі спальні, це людина з моєї охорони.  Тепер стало небезпечніше для Лілі через те, що декілька людей одразу знають про неї. З іншого боку, рано чи пізно це все одно мало статися.

— Отже, що там, ви знайшли якісь сліди того переслідувача чи його людей на місці? Щось, за що ми могли б зачепитися? 

— Камери, — каже той. — В кількох місцях. Він стежив за вами. І відстріляні гільзи. Якщо це хакер, то дивний, бо у  нього дуже хороша зброя. 

— Або він діяв не один. Хоча, я сумніваюсь, що такі психи діють разом. З іншого боку, він міг найняти когось. Але на вбивство так просто людину не найняти, — продовжував я роздуми. — Можливо, він не простий хакер.

— Одне ми знаємо точно — він не в Одесі, як показує його телефон. Ми відслідкували сигнал камер. 

— І куди саме веде сигнал? — оце вже було цікаво. — Яка точка? Ясно, що він в Києві. 

— Ми ще з’ясовуємо. Як тільки буде точна адреса — поїдемо туди. 

— Я хочу знати точку одразу. Щойно ви її дізнаєтесь. Точку і власника будівлі та орендарів на ній, якщо такі є. 

Ми перекидаємось ще парою слів і я завершую розмову. 

Принаймні, у нас є план дій. Але ставки підвищуються. 

Коли спускаюсь вниз, Ліля вже приготувала сніданок. Вона дуже добре готує, особливо як на доньку багатія. 

Мені цікаво дізнатись ще більше того, що вона вміє і не вміє.

Ми сідаємо за стіл, і саме коли Ліля вже ставить переді мною каву, тости з джемом і омлет. 

— Я сьогодні маю розібратись з коханцем твоєї подружки. Хочу, щоб ця проблема не маячила над нами і щоб вона відчепилась. Вона відчепиться, коли я це зроблю, як думаєш?

— Думаю так, — Ліля киває. — Грошей їй не треба від тебе. Її чоловік  і так багатий. ЇЇ найбільше бентежить власний спокій. 

— Сподіваюсь, — я теж киваю. Треба виділити людей і на це. І якнайшвидше. 

— Захаре, — вона відпиває каву і дивиться на мене. — А скажи, як думаєш, що буде далі? З нами? 

— Сподіваюсь, мене не грохнуть, а тебе не заберуть, — я усміхаюсь. — Та жартую. Нам треба той фіндиректор твого батька. Через всі ці проблеми з подружкою, апендицитом, переслідувачем було не до того. Але зараз я займусь ним. Коли в нас буде важіль тиску, ми змусимо його допомогти з документами. 

— Ясно, — вона чомусь відвертається. — Ну що ж… Займайся тоді цими справами. Одною проблемою у мене вже стало менше. 

— Ну чого ти, — я беру її за руку. — Ти ж знаєш, що я не дам тебе в образу. Будь-якою ціною захищу тебе. Не засмучуйся.

— Я не засмучена, — каже, вткнувшись в свою чашку. — Приїдеш ввечері тебе чекатиме сюрприз, обіцяю.