Розділ 12

Захар

Мені вистачило проблем від її подружки і раніше. І цей дзвінок явно також сулить чергові проблеми.

Хочеться навіть не відповідати. Однак знаючи характер тієї дівки, краще все ж відповісти, ніж потім страждати від її імпульсивних вчинків.

Показую Лілі телефон:

— Вона просто хоче мене подіставати, як думаєш? Все ж, я навіть жалкую, що вона не може подзвонити тобі на пряму. 

Зітхаю і приймаю виклик на гучномовець. 

— Алло! Ти обіцяв його врятувати! — відразу нападає Діана. — Виконуй обіцяне!

— Давай без претензій, я не полізу на рожон. Я не обіцяв тобі нічого. Взагалі нічого. 

— Так значить? Ну що ж… Є людина яка за інформацію про вашу солодку парочку виконає все що треба. 

Ліля робить великі очі. І мотає головою. 

Я ж навпаки закочую очі. Ця істеричка мене вибішує. Як Ліля могла дружити з подібною особою?

— Їй треба допомогти, — одними губами шепоче Ліля. 

— Це небезпечно, нас можуть викрити, — кажу, вимкнувши мікрофон на телефоні. — Тебе можуть викрити, — кажу прямо. — Те, що ти у мене. 

— А якщо вона продасть інформацію про нас — мене не викриють? Та роби що хочеш! — Ліля складає руки на грудях і відвертається. 

Я подаюсь вперед і обіймаю її.

— Я хочу, щоб з тобою все було добре. Добре. Я зроблю це. Але потім якщо ця дурепа ще щось захоче, я сам їй погрожуватиму. Сфотографую їх разом.

Я вмикаю мікрофон і кажу далі:

— Слухай мене уважно, Діано. Я допоможу тобі і передам його тільки в твої руки. Інакше сам його здам. Влаштовує? 

— В мої руки зараз не треба! Зроби Назару документи і вивези з міста. 

— Ні, без твоєї присутності нічого робити не буду. Або так, або ніяк.

Мені треба сфотографувати їх і мати козирі. Тоді вже вона не зможе нічого зробити більше. 

— Гаразд, — зітхає Діана розгубивши свою агресивність. — Я щось придумаю, щоб замилити чоловіку очі… Але так ми ризикуємо більше. 

— Так ризикуєш і ти. А не тільки ми. Це єдиний варіант, якщо хочеш, щоб я взагалі щось робив. Тоді я скажу тобі коли і де ти маєш бути. Чекай і будь готова. 

— Ти робиш правильний вибір, — відповідає знову самовпевнено. — І якщо це пастка — у мене є чим відповісти. 

— Домовились. Чекай на інформацію, — кажу і відбиваю виклик. Ця дурепа мене страшенно злить. 

— Певно вона кохає його, — каже Ліля, коли Діана кладе слухавку. 

— Або просто боїться, що якщо його зловлять, він все здасть її чоловіку. І тоді їй кришка. 

— Ти цинік, — вона усміхається. — А я все ще вірю в кохання… Але проблеми Діани це лише квіточки… Ти придумав, що робити з тим викупом? Це прблема номер один… 

— Я ж сказав, що зробимо засідку. З моїми людьми. Я зловлю того придурка. 

— Я просто не можу перестати про це думати. Його можуть викрити раніше нас.

— Ну, як на мене афера з твоєю подружкою для нас набагато небезпечніша, ніж якийсь придурок в інтернеті. Але так, я все дізнаюсь про хакера. Не дам нікому ні з якого фронту хоч якось загрожувати нам…

***

Наступного дня я дійсно вирішую серйозніше взятись за цього недохакера. Хоча, який це хакер, все, що він робить, так присилає повідомлення. Таке і не хакер зробити може. 

Єдине питання, звідки і як він дізнався про Лілю. Якщо навіть її батько не вирахував її тут. 

Я їду до офісу детектива, до якого звертався раніше. Треба поговорити не по телефону і розповісти всю ситуацію. Хочу прищучити хакера.

Коли заходжу в офіс його детективного агентства, мені кажуть почекати. Але вже за десять хвилин якийсь з клієнтів виходить від детектива і мені дозволяють увійти.

— Добрий день. Я прийшов до вас, бо ви якраз спеціалізуєтесь на кіберзлочинах. Мені треба зʼясувати особистість людини, яка писала на цю пошту, — я простягаю йому пошту і пароль на аркуші. 

— Спробуємо щось відслідкувати. 

— Він щоразу писав з різних акаунтів, ну, побачите. Це термінова справа, я заплачу стільки, скільки треба. Тільки знайдіть його якомога швидше. 

— Так, ми будемо робити все що можливе, — детектив перелічує технічні дії, які допоможуть йому вирахувати місцезнаходження шантажиста. Щось клацає, баче останнє повідомлення. — О, я бачу часу у вас зовсім мало… Правильно? 

— Так. В ідеалі я хочу все знати до зустрічі…

Ліля 

“Ти ж прийдеш?” — приходить смс. Цього разу він пише не на пошту. Але номер все ондо прихований і незрозуміло як його відслідкувати. Таке враження, ніби він знає про кожен наш крок наперед. Це лякає. Може він справді стежить за мною через камеру мого телефону? Рівень моєї параної вже зашкалює. Я кладу телефон  камерою вниз. І накриваю фронталку серветкою.