29 Ліля

Захар мене налякав. У нього купа секретів. І від цього мені тривожно. Бо я зовсім не знаю людину, яка мене начебто захищає. Які його мотиви? Яка моя роль в його “багаторічному плані”? Невже він так сильно заздрив моєму батьку, що виношував плани, як забрати всі його гроші, багато років? І головне так гарно грав друга… Мій батько завжди ставив Захара в приклад справжньої чоловічої поведінки. Особливо, коли брався за виховання Артура. 

“Подивись, он Захар в твоєму віці вже будував бізнес… Подивись, Захар не гуляє, бери з нього приклад і починай думати головою…”. 

Так, Захар дуже гарно думає головою. Знав би тільки тато, про що саме він думає… 

Зранку я знову залишаюсь сама в будинку. Після операції мені вже краще. Ще боляче ходити, але зайнятися нічим, тому я все одно переважно лежу. Це дуже нудно. Я звикла до якоїсь соціальної активності. Зараз, напевно, навіть пропозицію Олександри поїхати на шопінг я б сприйняла за свято. Настільки мені вже набридло сидіти в чотирьох стінах… 

Повідомлення приходить ближче до вечора. 

“Мільйон. Принести маєш сама. Інакше про твоє місце проживання стане відомо всім”.

Я відчуваю навіть якесь полегшення. Отже, негідник справді хотів грошей. Це спрощує пошук. Бо цілком очевидно, що людина не багата і має доступ до ресурсів, які є тільки в мого тата. Чужі люди можуть навіть не знати про моє зникнення. 

Я швидко пересилаю Захару це повідомлення. І свої думки з приводу особистості шантажиста. 

"Я скоро буду і поговоримо", — відповідає Захар, і коли бачить, що я прочитала повідомлення, стирає наш чат.

Чекаю його з нетерпінням. Навіть готую якусь подобу вечері — засипаю картоплю фрі на деко і кладу туди ж мʼясо. Мені з моєю дієтою такого не можна, а от чоловіку має сподобатися. Чоловіки ж люблять мʼясо? 

Коли приходить Захар, зустрічаю його на кухні.

— Ну, що думаєш? — питаю з порога. 

— Можна влаштувати йому засідку, — відповідає він. — Домовишся про зустріч. Але не прийдеш. Прийду я і ще дехто. Якщо він не хоче відчепитись по-хорошому… Що ж, буде по-поганому. Він надто багато знає.

— А вирахувати його? В батька не так багато спеціалістів такого рівня. Певно він щось нарив, але приховав це від всіх. 

— Так, спочатку це. Але якщо моя людина не встигне, доведеться ловити його на живця. 

— Гаразд, — я киваю. — Це чудова ідея, — перспектива хоч на кілька хвилин вибратись з дому мене тішить. Про те як переконати Захара допустити мою участь в операції я подумаю пізніше. 

— Ну, само собою, ти тільки призначиш зустріч. Ніякої небезпеки для тебе не буде, — додає він. 

— Звісно, ніякої небезпеки, якщо є інший варіант, — киваю. — Ходи вечеряти. Сподіваюсь, тобі сподобається…М’ясо здається трохи сухе, — скептично дивлюсь на те, що залишилось від чудових соковитих стейків.

— Я все їм, — він ледь усміхається. — Дякую, — і торкається губами моєї щоки. 

Стає так приємно. 

— Ой! Я можу ще салат зробити! Я просто королева салатів! — мене охоплює азарт. Виявляється, це доволі цікаво, готувати для когось, хто може це оцінити. А щодо салатів то я не брешу, зробити якийсь мені не важко. 

— Не сумніваюсь, — Захар торкається долонями моєї талії і наші погляди зустрічаються. Я навіть думаю, що він зараз знову поцілує мене, але  в цю мить його телефон оживає. 

Він дістає його і насуплюється:

— Здогадайся, хто дзвонить…